Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 16

— Скільки в палаці кімнат?

— Сорок.

— Скільки у вас слуг?

— П’ять.

— А міністрів?

— Двадцять один.

Усе фатально збігалося. Його передостанність уже не почував себе справжнім власником п’яти слуг і двадцяти одного міністра.

— А що у вас, — хитро запитав, — лежить під подушкою?

— Краплі датського короля.

— Та-ак… — мовив спроквола справдешній король, дурнувато посміхаючись. — Ви, напевне, маєте намір повернутися назад на Тутик? У такому разі повернеться один із нас!

Мишуки стояли один супроти одного, войовничо піднявши пишні, неповторні вуса. Вони були схожі до останньої волосинки.

— Дуель? — звів брови його передостанність.

— Певна річ, — відпарирував його передпередостанність. — В шашки.

— Приймаю виклик. Це й моя улюблена гра. Ісілю, шашки!

— Ісілю, шашки!

Мишук передостанній знову здивувався: два чорні хлопчики вигулькнули з-за ширми з шашками в руках. Акуратно розсунули дошки, порозставляли кружальця.

— На що граємо? — зухвало спитав лжекороль.

— На королівство!

— У піддавки?

— У піддавки.

За три хвилини його передостанність програв королівство суперникові. Причому суперник мав перевагу: зробивши вдалий хід, він жартома давав щигля своєму Ісілю. У справдешнього короля свербів великий палець, одначе він пам’ятав про обіцянку. І тільки збагнувши безнадійність своєї позиції, не стримався і вліпив щигля справжньому Ісілю. Ісіль охнув, і король здивовано зауважив:

— Дивіться, він заговорив!

І одночасно його передостанність мізинцем скинув з дошки дві свої шашки.

— Не шахруйте, — помітив король-суперник. — Ви програли острів. Тепер Тутик мій.

Королівський сад з прозорими, наливчатими яблуками зник на очах у Мишука. І колишній власник Тутика з відчаєм у голосі спитав:

— Чому ви граєте в піддавки краще за мене?

— Напевне, тому, — відповів новий хазяїн острова, — що в мене більший досвід.

— Коли ви грали востаннє?

Переможець глянув на годинника:

— Ми востаннє грали два дні, дві години і сорок хвилин тому.

— У неділю?

— У неділю. У власному палаці.

— Дивно, я теж грав у неділю. — Екс-король розвів руками. — Але турнір відбувався рівно три дні, дві години й сорок хвилин тому. Сьогодні в нас середа.

— Вівторок.

Хвилин з десять сперечалися королі, аж поки в переможця не вичерпалося терпіння. Помахом вусів показав він на двері.

— Прошу залишити мою територію.

Мишук узяв свій чемодан і поплентався до виходу.

Коло порога він озирнувся.

— Скажіть, навіщо ви замінили табличку?

— Слово “передостанній” у своєму титулі вважаю образливим. — Новий король підняв палець. — Сьогодні передостанній, а завтра… Розумієте? Хоч ви й добре під мене загримувалися, я прощаю вам…

Вигнаний Мишук обурено грюкнув дверима. Він ступив тільки крок і вперся вусами у двері капітанської каюти, не розуміючи, чому скорочуються коридори в цьому дивовижному космосі.

Король без стуку вскочив до капітана, кинув свій чемодан і завмер.

Перед ним були два однакові чоловіки в кітелях з нашивками.

— Даруйте, хто з вас Вегов? — важко дихаючи, запитав Мишук.

— Я, — відповіли хором капітани. — Що сталося?

Король плюхнувся в крісло. Ісіль завмер поруч.