Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 12

Вона влазить у сталеві черевики, пристібає наколінники, натягує залізну кольчугу.

— Важко? — співчутливо питає Карен.

— Нормально. Ворушіться швидше! Шолом. Лати. Рукавички. Он отой меч із стіни! — командує рицар якимось глухим, зовсім не Альчиним голосом.

Незграбним помахом металевої руки опускає рицар забороло. Застигає коло дверей, зіпершись на меч.

— Гей ви, по кутках! Як тільки зайде король, вітайте його. І не висовуйте носа.

Вони чекали кілька хвилин. Почулося голосне сопіння. З-поза колон діти побачили знайомі вуса. Король після сніданку вирушав у звичний світ минулого. Попереду короля ступав маленький слуга.

— Його передостанність Мишук! — загукали хлопці, як тільки Мишук наблизився до дверей.

Король просунув у зал вуса, хихикнув:

— Мене впізнають. Чуєш? — він повернувся до Ісіля.

З-за колон долинала пісенька:

Добридень, добридень,

Добридень, королю!

Найостанніший -

Король з дірою.

— Люди пам’ятають, як треба вітати короля! — сказав Мишук до слуги й промуркотів:

Добридень, королю,

Королю-герой…

Ісіль ледь помітно осміхнувся.

— А ти, ледащо, — звернувся король до слуги, — наче язика проковтнув!

І Мишук дав негреняті щигля в лоб. Ісіль і цього разу промовчав.

— Не смій кривдити маленьких! — почувся глухий голос.

Король здригнувся, оглядівся.

— Тут нікого нема, — пробурмотів він, щоб перевірити, чи не причулося йому, підштовхнув Ісіля: — Вперед!

Почувся скрегіт і брязкіт металу. Залізний рицар, який тисячу років стояв незворушно, ступив до короля.

— Хіба можна бити слабких? — глухим голосом спитав рицар, заступивши двері. — Відповідай!

Коліна в короля затремтіли, обличчя витяглося.

— Я… я… ненавмисно… Просто така… традиція.

— Проси вибачення в Ісіля!

Ісіль сторопів: невже залізна людина заступається за нього?

— Я король… — промимрив Мишук. — Останній, з вашого дозволу, але король. І за правилами гри я не можу принижуватися перед слугою.

— Проси! — зажадав виблискуючий меч. Король повернувся до слуги, підморгнув йому і проспівав:

— Ісілю, пробач своєму королю за випадковий порух його королівської руки.

— Дай слово честі, що більше не битимешся! — проскреготів рицар.

— Не битимусь, — покірливо згодився король.

— А тепер, — рицар зробив другий важкий крок до короля, — поверни Кулю.

Король позадкував.

— Мене грабують, — промовив він сумним голосом. — Що це робиться? Де я? Мене позбавляють недоторканності…

Рицар простягнув сталеву рукавичку, і король вклав у неї блискучу Кулю. Нараз рицар заверещав тонким голосом, підскочив і повалився, загримівши всіма залізними частинами.

Між сталевими ногами пробіг пацюк. Куля випала з рицарської рукавички, пацюк підхопив її і помчав у коридор. Король, зібравши в кулак вуса, вислизнув за двері.

Рицар попискував під важелезним обладунком. Його підводили, виринувши з темряви, хлопці.

— Тобі не боляче? Відповідай! — питав Олег, зазираючи в забороло. — Куди ти? — гукнув він Карену.

Той кинувся за пацюком.

— Куля! — кричав він на ходу. — Він може зіпсувати Кулю!.. Як ми повернемося?

Рицар зняв блискучий шолом, і Ісіль завьіер на місці: дівчисько!..