Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 10

— Болить? — спитав Пап у Карена. — Король виявився аж ніяк не казковий… Я підозрюю, що ви дуже насолили йому.

Тільки тепер збагнув Карен, що він накоїв. Куля Шляху — в кишені якогось допотопного короля… Що тепер робити?

Тільки тепер Карен збагнув, що вкрав у самого себе, у своїх товаришів усі на світі Кулі Шляху. А раптом вони ніколи не повернуться назад?

— Як справи, любі астронавти? Ви вже в Далекому космосі?

Микола Семенович, директор лісової школи трохи глузливо дивиться на них з великого, на всю стіну, екрана: мовляв, я далеко, сам у порожній школі, а все знаю про вас. Хоч директор і молодий, але вже математичне світило; про нього кажуть, що він ночами креслить графіки майбутнього, не тільки складаючи наперед розклад занять, але й передбачає вчинки своїх учнів, навіть їхні пустощі.

— Карене, ти вже розібрався в галактиках?

Алька, безперечно, облітала весь корабель… Олегу, є нові малюнки? Сподіваюся, Всесвіт дає вам маленькі уроки!..

— Усе гаразд! — доповів Пап. — Летимо…

— Батьки летять вам назустріч, — сказав директор. — Бажаю щасливого Батьківського Дня!

Камера переключилася на Марс, і вони побачили, як директор розмовляє з диспетчером про інших учнів.

Урочистий день для всіх учнів лісової школи, для всіх дітей Землі! Бути поруч із батьками, де вони не працювали б, побачити, довідатися, як цілий рік вони жили без тебе… Пірнути вкупі з батьком у морську западину, полювати на восьминога, з’їхати з височезної гори на лижах, стрибати у скафандрі через малі місячні кратери, побачити в Далекому космосі погасле Сонце — все це найщасливіші години для майбутніх підводників, космонавтів, дослідників. Радості вистачить на цілий рік!.. Потім літаки, підводні човни, ракети відвезуть дітей назад. І знову — перше вересня, зима, весна, довгі місяці до нового Батьківського Дня.

— Дізнаюся про час прибуття, — промовив, підводячись, Пап. — А тим часом їжте марсіанські апельсини. Тільки, цур, не тікати!

— А навіщо? — простодушно спитав Олег. — Скоро прибудемо…

— Знаю я вас! — насварився пальцем Пап.

— Добре, що не дав завдання: вийміть апельсин із шкірки, не знімаючи її, — ущипливо мовила Алька, як тільки Пап вийшов.

— Куля… — похмуро згадав Карен. — Як повернути Кулю?

— Там що — уповільнився час, на Тутику? — запитав Олег.

— А може, Мишука скинули, — висловив припупущення Карен, — і він дременув у космос?..

— Нічого ви не знаєте, — промовила Алька. — Тутик — це музей. Там залишили одного короля. Для екскурсантів. Щоправда, не дуже гарного підібрали. Та іншого, либонь, не було. — Алька зітхнула: — Я бачила, як слуга віз йому стіл із сніданком…

— Який стіл? На коліщатах? — загаласували хлопці. — Хіба йому мало кухні-автомата?

— Ви не читали про королів?! Та король ніколи не простягне руки, щоб натиснути кнопку автомата. Йому треба все подати на стіл! У цього короля лише один слуга, але він дуже серйозний хлопчик. Ісіль — так його звуть?

— Бармалей! — поморщився Олег.

— Ісіль — гарне ім’я… Подай мені, Ісілю, апельсин.

Скоряючись царственому жесту Альки, Олег приніс сріблястий марсіанський апельсин.