Читать «Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв (На украинском языке)» онлайн - страница 27
Анатолий Георгиевич Костецкий
8. ТОВАРИШ ВАСЯ
Коли Ліза нарешті перестала плакати й докладно розказала про все, що сталося, поки Олег бігав за прокатним котом, брат розсердився не на жарт.
— Невже ти не могла потерпіти диму? Адже терпіла, коли тато курив! Чи взагалі забрала б у Максика сигарети.
— Він так просив, так просив… — виправдувалась жаліслива Лізка і знов була зібралася плакати. Та Олег, як то кажуть, змінив гнів на милість.
— А в садку добре шукала? — поцікавився він.
— Та я кожну травиночку обдивилася, навіть малину облазила! Ось, поглянь! — показала вона братові подряпані литки.
— Треба зеленкою намазати, — стурбувався Олег, — а то ще зараза яка причепиться.
Він знайшов в аптечці пляшечку з зеленкою, наквецяв від душі Лізчині подряпини, не забуваючи сильно дмухати на них, а тоді спитав:
— Ти кажеш, сусідка натякала на озеро?
— Ага. Казала, що ящірок там — хоч греблю гати.
— Слухай! — Олег ляснув себе по лобі. — А не міг Мінімакс гайнути туди?
— Звичайно, міг! — зраділа Лізка.
— Тоді там і треба його шукати, — вирішив Олег. — Ходім!
— А товариш Вася? — завагалася сестра.
— Нічого, якось обійдеться, — запевнив брат. — Може, він і не такий страшний, як кажуть.
Олег ухопив сестру за руку, й вони побігли до озера, яке охороняв загадковий і грізний товариш Вася.
Коли показався курінь, де мешкав сторож, брат і сестра притишили ходу і далі вже скрадалися, мов справжні індіанці в розвідці.
До куреня лишалося метрів сім, коли Олег знаками наказав сестрі сховатися у високій духмяній траві, а сам по-пластунськи почав підповзати до помешкання товариша Васі.
Через кожні два-три метри він зупинявся і переводив подих: продиратися крізь густий очерет, яким поросли береги озера, та ще й безшумно, виявилося не так уже й легко.
«Мабуть, задрімав на сонці, — подумав Олег, — тому ніде й не видно».
Нарешті він підповз до куреня і з острахом зазирнув усередину…
Там нікого не було!
Олег спершу навіть не повірив власним очам. Як?! Невже цей грізний та безкомпромісний страж риб'ячого спокою полишив свій пост?! А втім, він теж людина, і в нього могли з'явитись невідкладні справи. Мабуть, гайнув десь.
Про всяк випадок Олег озирнувся довкола, але не помітив ніякої небезпеки і вже відкрито звівся на повен зріст, а тоді гукнув до Лізки, що сиділа в траві, наче мишка:
— Виходь! Тут нікого нема.
Лізка підстрибом побігла до Олега.
— Що ж, — зітхнув брат, — давай шукати. Ставай від мене на відстані витягнутої руки — будемо іти берегом уздовж озера. Тільки пильнуй, не проґав його!
Сестра та брат почали повільно продиратися крізь очерет.
З-під ніг їм то там, то тут вистрибували зелені, оранжеві та коричневі жабки, злітали срібнокрилі бабки й вихоплювалися прудкі коники. Іноді брат чи сестра бачили ящірку, що грілася в останніх променях лагідного серпневого сонечка, прикривши плівчастими повіками очі. При цьому серця їхні завмирали. Та, побачивши, що в ящірки немає ні крилець, ані пухнастих вій, вони скрушно зітхали і йшли далі.
— Олежику, — раптом тихенько покликала Лізка, й Олег аж стрепенувся: