Читать «Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв (На украинском языке)» онлайн - страница 12
Анатолий Георгиевич Костецкий
— Лечу, вже лечу! — замахав птах крилами. — Але хоч макову росиночку!
— На вже, ненажера, вдавися! — «розщедрилась», пожалівши птаха, Ізольда й кинула йому запліснявілу обсмоктану кістку.
Креня спершу ображено й гордовито відвернувся, та голод, як то кажуть, — не свій брат, і він під презирливим поглядом Ізольди, квапливо обдзьобав ледь помітні залишки курятини, утер дзьоба кігтистою лапою і тінню шугонув у прочинену кватирку.
5. ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА
Підлітаючи до літньої кухні Валяйків, Креня ненароком зачепив металевий кухоль, що висів на яблуневій гілці. Кухоль із дзенькотом упав на землю — і птах від ляку аж завис у повітрі. «Все! — майнуло в його голові. — Тепер уже точно здадуть у міліцію!..» Та, на його подив, ніхто на дзенькіт просто не звернув уваги, тож Креня, вже обережніше, вмостився на нижній гілці й уважно почав мотати на вуса, пробачте — на дзьоба, — все, що діялося в кухні…
Олег нарешті оговтався від того, що побачив і почув. Він підвівся з землі, підсунув до себе низенький дерев'яний ослінчик, вимкнув газову плитку — в балоні вже кінчався газ — і вирішив докладно з'ясувати, що ж трапилось.
— Прошу вибачити, — звернувся він якомога спокійніше до крилатої ящірки, що вміла говорити, — але мені не зовсім зрозуміло: ви кажете, нібито ви…
— Кажу, що чуєш! — не дуже ввічливо перебила його ящірка. — Я — дракон Мінімакс Перший і поки що останній. — При цьому «ящірка»-дракон гордо розправила крильця і кумедно настовбурчила рогові лусочки на мордочці та колючки на довгому зеленому хвості. — А коли деякі особи, котрі безпідставно, як я переконався, іменують себе «гомо сапієнс», тобто людиною розумною, мислячою, не розуміють елементарних істин, то й нічого в такими правити теревені! — Мінімакс скінчив свою промову й зарозуміло відвернувся, утупивши райдужні очиці, прикриті повіками з блакитними віями, в Лізку, що стояла коло плити й усміхалася.
Олег не знав, що й відповісти цій пихатій, як на нього, потворі, тож перевів погляд на сестру.
— Чого всміхаєшся? — невдоволено мовив він. — Краще б узяла й прибрала! Онде всю підлогу залила яйцями та засмітила шкаралупками!
Лізка заходилась прибирати, а Олег трохи заспокоївся, «випустив пару», як сказав би тато, і знову звернувся до пихатої ящірки, що називала себе Мінімаксом:
— Наскільки я зрозумів, добродію, ви назвалися драконом?
— Точніше не скажеш! — глузливо посміхнувся Мінімакс, якщо припустити, що маленькі крилаті ящірки вміють посміхатись.
— Але наскільки я знаю, — вів Олег далі, — про драконів наукових даних нема. Хіба що в казках чи билинах є згадки про них. Але то — вигадки. Та й ви, пробачайте мені, щось не дуже схожі на тих драконів, про яких мені довелося чути й читати. Справжні дракони — це велетенські створіння, які дихають полум'ям. Ви ж на вигляд — звичайнісінька ящірка, хіба що з крильцями.
— От я зараз покажу тобі ящірку! — пискляво вигукнув Мінімакс. — От зараз ти побачиш у мене! — І він просто на очах у вкрай переляканого Олега почав рости!