Читать «Суперклей Христофора Тюлькiна, або «Вас викрито - здавайтесь!»(На украинском языке)» онлайн - страница 3

Так вони й зробили перед тим, як піти на роботу.

А наступного ранку Сидір Силович, тільки-но прокинувся й вийшов на кухню, щоб поставити чайник, — так і закляк із розкритим від позіху ротом: від шафи з «Побутовою хімією» бігла тоненька смужка білого прального порошку і зникала за порогом!

Сидір Силович, тамуючи подих, поманив пальцем дружину, й вони навшпиньки подалися по сліду.

Біла смужечка вивела їх у садок, повілася трохи поміж деревами й сховалася під дверима старого сараї, що стояв у глибині саду, за будинком.

Цим сараєм вони не користувалися вже років чотири — від останнього ремонту в хаті. Тоді в сарай позносили всякий домашній непотріб, котрого виявляється завжди багато в час ремонту, і замкнули сарай на важезний замок. Сидір Силович, якщо бути відвертим, навіть не пам'ятав, куди подів від нього ключ.

І от зараз вони з дружиною стояли перед дверима сараю та спантеличено переводили погляди з тоненької цівки порошку на важкий іржавий замок.

Постоявши так кілька довгих хвилин і почухавши досхочу потилицю, Сидір Силович нарешті відважно ступив уперед, узявся за дверну ручку — і відскочив від несподіванки! Замок тихенько клацнув і впав на траву, а двері з ледь чутним рипом розчинилися, відкриваючи таємничу напівтемряву…

Розділ другий

ВИНАХІДНИК ХРИСТОФОР ТЮЛЬКІН

У цей час учень третього «А» класу Христофор Тюлькін сидів на уроках і гірко розмірковував, що ж йому сьогодні робити.

Річ у тім, що його ось уже місяць переслідував здоровило-восьмикласник на прізвисько Бевзь. Він мешкав на тій же вулиці, що й Христофор, і вважався грозою всього кварталу.

Бевзь таки справді був здоровилом, особливо в порівнянні з худеньким, тендітним і капловухим Христофором, окуляри якого весь час сповзали з його малесенького, наче кнопочка, носа. Бевзь був не по літах високий, вищий на дві голови за Тюлькіна, мав довжелезні, наче в мавпи, руки, на яких буграми проступали м'язи. Та й взагалі, його зовнішній вигляд справляв гнітюче враження на всіх навколишніх хлопців.

Христофор Тюлькін якось порівняв Бевзя з неандертальцем. І хоч Бевзь і гадки не мав, що це за один, він образився, — тож Христофор мав чудову нагоду пересвідчитись на власному досвіді, наскільки важкі у Бевзя кулаки.

Добре, коли б оцим і скінчилося. Та Бевзь був не з тих, хто легко вибачає образи. Відтоді для Христофора, як і для багатьох інших хлопців їхнього кварталу, він запровадив данину: щомісяця, у перший понеділок, Тюлькін мусив приносити Бевзю карбованця.

Таким вовкулакою Бевзь зробився лише рік тому, а чому — не міг ніхто пояснити. Досі він був цілком нормальним хлопцем: любив, як і всі, поганяти м'яча, поборюкатися під час перерви, ну, залізти до когось у сад… Але ж усе це були, так би мовити, невинні пустощі. Та рік тому Бевзя наче підмінили. Якщо колись він міг навіть заступитися за малюка, то тепер лише загрожував меншим від себе, вимагаючи під різними приводами гроші, гроші й гроші! Хлопці здогадувалися, що тут не обійшлося без впливу Бевзевих приятелів, старших за нього. Але довести цього ніхто не міг.