«Ні, мамо, не можна нелюба любить!Нещасная доля із нелюбом жить.Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?Мені в домовину лягати пора.Як очі закрию, що буде з тобою?Останешся, доню, одна, сиротою!А в світі якеє життя сироті?І горе, і нужду терпітимеш ти.Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.Стогнать під землею, як горлиця, стану».«О, мамо, голубко, не плач, не ридай,Готуй рушники і хустки вишивай.Нехай за нелюбом я щастя утрачу;Ти будеш весела, одна я заплачу!»Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.Під ним рано й вечір матуся квилить:«О, Боже мій милий! що я наробила!Дочку, як схотіла, із світа згубила!»
