Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 146

Власне, погана розвідка і стала зав’язкою самої Конотопської битви. Очікуючи на підхід Виговського, Трубецькой вирядив зі своєї армії п’ятнадцятитисячний відділ на чолі з воєводами Г. Ромодановським, С. Пожарським і С. Львовим. За кілька кілометрів на південний захід від обложеної фортеці цей відділ натрапив на козацькі передові загони, які після нетривалої сутички відступили. Росіяни сприйняли це як слабкість і неготовність до зустрічі з супротивником. Насправді ж це був лише пролог до прийдешньої битви.

Вранці 28 червня 1659 р. росіяни форсували невелику багнисту річку Куколку й вдруге атакували козацькі позиції. Попереду загону Ромодановського рухалися підрозділи царської гвардії — московські дворяни та жильці — в розкішному вбранні, обладунках, на дорогих конях. Цвіт російського війська поводився досить чванливо — складається враження, що загін виїхав не так на битву, як на полювання, в успішності якого мисливець не мав жодних сумнівів. Тим часом на Ромодановського чекав неприємний сюрприз: козацько-татарське військо розподілилося на дві частини, які обійшли російський загін, втягнений у битву, взявши його в кільце. Бій за переправу, який московські воєводи сприйняли як сутичку з головними силами ворога, був лише приманкою. Переслідуючи козацькі полки, що розпочали удаваний відступ, росіяни потрапили в пастку. Розпочався панічний відступ, що швидко перетворився на безладну втечу, вціліти в якій вдалося небагатьом: із п’яти воєвод армії Трубецького в полон потрапили двоє, а загальні втрати росіян у битві становили майже п’ять тисяч осіб.

Якщо добирати до Конотопської битви якісь однопорядкові історичні аналогії, то для порівняння годяться такі гучні поразки росіян, як Орша 1514 р. або втрата Смоленська 1634 р. Приголомшливий ефект, який вона справила на російське суспільство, цілком зрозумілий: на бойовищі загинуло кілька тисяч нащадків старовинних князівських і дворянських родів — справжні вершки московського війська та двору. Для молодої козацької держави битва під Конотопом стала першим масштабним зіткненням із грізною армією колишнього союзника і протектора — Московської держави.

Взяття турецьких фортець у пониззі Дніпра 1695 р.

Рейди на турецькі фортеці в пониззі Дніпра та Північному Причорномор’ї наприкінці XVII ст. стали звичним напрямом воєнної активності гетьманського війська, з одного боку, стримуючи активність турецьких залог і напади татарських чамбулів, з іншого — підважуючи контроль османів над цим стратегічно важливим регіоном. Походи і рейди на такі фортеці, як Казикермен (нині околиці міста Берислав Херсонської області) та Очаків, були доброю школою у виробленні бойової майстерності козацької старшини. Залежно від характеру і масштабів задач у походи виряджали кінні й піхотні загони (2–3 тис. чол.) або невеликі відділи (800—1000 чол.). Відповідно вирізнялася і їхня тактика: напади на великі фортеці, що передбачали ушкодження укріплень і гарнізону, велися як справжні бої, з поділом війська на самостійно діючі частини, постановкою складної бойової задачі та організацією взаємодії між піхотою, кіннотою й артилерією. Проведення подібних рейдів розвивало в командирів загонів і частин ініціативність, привчало до наступальних дій, розвивало здатність до стрімких і сміливих атак.