Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 145

Битва стала найгучнішою й напринизливішою поразкою коронної армії чи не за всю історію Козацької революції. До рук переможців потрапили фантастично багаті трофеї, вартість яких, на думку сучасників дорівнювала щонайменше трьом річним бюджетам країни. Польща вчергове втратила армію, а перед Хмельницьким відкривався шлях на захід.

Конотопська битва 1659 р.

Після смерті Богдана Хмельницького молода козацька держава вже мала вкрай складні стосунки з Московією через її небажання продовжувати війну з Польщею й спроби втручання у внутрішньоукраїнські справи. Новий очільник України, Іван Виговський, спирався на частину козацької старшини й української шляхти, яка прагнула побудувати в Україні аналог Речі Посполитої, базований на правах і привілеях козацького стану. Політичні симпатії нового гетьмана аж ніяк не ґрунтувалися на полоно- або москвофільских засадах, а виходили передусім із пріоритету власне українських інтересів. У цих умовах Виговський вдався до апробованої ще його вчителем Хмельницьким політики спирання на підтримку Кримського ханства та пошуку порозуміння з Польщею. Фірмовий стиль козацької дипломатії — одночасно співпрацювати з Москвою і Варшавою, щоб насправді не належати ані Москві, ані Варшаві, — на певний час спрацьовував, але у підсумку все одно призвів до початку українсько-московського воєнного протистояння.

Виговський розпочав переговори з Бахчисараєм і Стамбулом взимку 1659 р., коли в Україну вступила російська армія князя О. Трубецького (до 50 000 чол.), що мала приструнити «изменившего гетмана», а заразом нагадати козакам, хто в самодержавному царстві справжній господар. Окрім цього війська, яке сунуло на Україну з півночі, вистачало проблем і на внутрішньому фронті — проти гетьмана виступили запорожці, частина південних полків, яких підтримували російські залоги, розкидані між Києвом та Ніжином. Кампанія 1659 р. почалася з того, що росіяни міцно загрузли в облозі ключового пункту українсько-московського прикордоння — Конотопської фортеці, яку обороняв чотиритисячний козацький гарнізон на чолі з ніжинським полковником Г. Гуляницьким. Гетьман квапився зі збором сил (загалом близько 70 000 чол.), щоб надати обложеним допомогу, але зробити це максимально швидко не виходило — козацькі полки мобілізувалися повільно, до того ж треба було чекати на підхід татарського війська. Зрештою на початку червня 1659 р. армії наблизилися одна до одної в очікуванні вирішальної проби сил.

Глобальною помилкою російського командування був брак хорошої розвідки. Князь Трубецькой узагалі сподівався, що заколот можна буде розігнати батогами, особливо не витрачаючи часу й зусиль на масштабні бойові дії. До останнього моменту московська ставка навіть не знала про прихід на допомогу гетьману кримської орди (близько 35 000—40 000 чол.). Таким чином, з’ясувати усю серйозність і загрозу свого становища московському воєначальнику довелося вже на бойовищі.