Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 142

Нарешті, окремим формуванням, належним не стільки до двору, скільки до гетьманської протекції («до гетьманського бунчука»), були різноманітні військово-служилі територіальні корпорації покозаченої шляхти і козаків: білоцерківська і любецька шляхта, пізніше — шість засеймських сотень Ніжинського полку — Воронізька, Коропська, Кролевецька, Новомлинська, Ямпільська та Глухівська. Усі вони були виведені з підпорядкування полкових влад і перебували в диспозиції гетьманів. У воєнних виправах ці контингенти виділялися для охорони і супроводу парку Генеральної артилерії та Похідної військової канцелярії або ж перебували окремим відділом при гетьманській ставці.

Окрім гетьманів, свої надвірні формування мали також генеральні старшини й полковники. У загальних рисах вони мали аналогічний склад та організацію, що й гетьманські, відрізняючись хіба меншою чисельністю. Зазвичай це були кінні почти (полковницькі курені), що складалися почасти з дворових слуг (бояр, дворян), почасти з реєстрових козаків, «вийнятих з полкових компутів», що в подальшому отримали назву «курінців» або «курінчиків». У впливових і заможних родів козацької аристократії — Кочубеїв, Лизогубів, Дуніних-Борковських, Самойловичів — надвірні відділи були досить численними та різноманітними. Так, на початку XVIII ст. тодішній миргородський полковник і майбутній гетьман Данило Апостол мав при собі окремий «дворовий курінь», дворянську роту, в котрій служили діти полкової та сотенної старшини, два курені стрільців і три територіальні козацькі курені загальною чисельністю майже 200 чол.

Корпус артилерії

Артилерія в гетьманській армії була одним з небагатьох родів військ (поряд із найманими), що мав постійно існуючі форми організації та фінансування, зберігаючи їх як під час війни, так і в мирний період. Військово-адміністративно вона поділялася на «Генеральну армату», що перебувала в диспозиції вищого командування, та полкову й сотенну, що контролювалися й утримувалися місцевими владами (козацькою адміністрацією, а також магістратами й ратушами). З точки зору тактико-технічних характеристик і призначення гарматний парк складався з польової, облогової та гарнізонної артилерії, кожна з яких мала своє бойове застосування (відповідно, вогневу підтримку військ на полі бою, знищення або захист фортифікаційних споруд).

Головним розпорядником артилерії вважали генерального обозного, котрому в управлінні допомагала спеціальна Канцелярія генеральної артилерії. Усю сукупність «арматних служителів» можна умовно поділити на дві групи: власне урядників та служителів (штаб (гарматні осавул, писар, хорунжий, отамани), канцелярію ГА (канцеляристи, підканцеляристи, економ, префект, фельдшер, музиканти), бойовий склад (гармаші, пушкарі)) і допоміжний персонал (господарі, дозорці, шафарі, наглядачі, старости, ключники, двірники, конюші, коновали, стадники, скотарі, римарі, ковалі, слюсарі, стельмахи, фурмани, погоничі). Функціонально особовий склад артилерійських контингентів («арматні слуги») поділявся на дві головні групи: гармашів, котрі ладували гармати для пострілу, розвертали та викочували їх на вогневі позиції, доглядали гарматне начиння, фури й коней, та пушкарів, що займалися наведенням і прицілюванням, ладуванням боєприпасів (бомб, картечей), здійснювали командування артилерійськими розрахунками.