Читать «Оповідання й новели 1921 — 1923» онлайн - страница 95

І знову на далеких гонах горіли огнем сухого повітря запашні бур’яни, і гостро пахло дубовим молодняком.

ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА 

I

Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось. Осіло. Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п’є чай з блискучого самовара. Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар: — Ш-ш! І зимою: — Ш-ш! І літом: — Ш-ш! І восени: — Ш-ш! Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його — канарейка в клітці.

…Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.

…Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя. Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель — блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський. І каже він, зідхаючи: — Да, шерочко.

…Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря — Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака. Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем. 

II

Біля воріт написано: «В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм».

…А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака: Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку. Переможці. Піонери. Тисну вашу руку. Біля комуни проходять і тіні минулого — черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок). Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося. Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.

…До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму — недалеко яма, куди черниці скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства. Підходить товаришка Валентина — високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.). Валентина заїкається до Варвари: — Ви пппрро це вже ка-а-зали. А Варвара буркотить: — Ну й казала, і ще скажу. Забула, значить. Андрій наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову. Отже, в комуні живуть ще такі особи: 1) Іван Іванов, 2) Же, 3) Мура (останні дві — Бобчинський і Добчинський: зріст), 4) Йосип Гордієнко — безпартійний (і Андрій безпартійний). Здається, всі. Проте забув: коли теплінь, а в манастирськім саду пахтить медом, у комуні завжди гніздиться сторонній люд. Словом, так: бувають товариші з сіл і губерніяльного міста. Зимою сторонніх мало. А сьогодні весна. Розумієте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобі… Сьогодні весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кінця… — Д’ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

…Прилетів традиційний соловей, порозчиняв вікна — правильно!

…А в їдальні дві дошки, чорна й червона. На чорній написано: «Товаришка Же за буйство». На червоній написано: «Товариш Андре за»… (далі розвезено пальцем).