Читать «Оповідання й новели 1921 — 1923» онлайн - страница 100

…На другий день, перший раз за все існування комуни, на чорній дошці стояло: «Тов. Іванов, капітан комуни, за…» (далі розвезено пальцем). А втім, комуна цілком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всі вже зазнали солодкість чорної дошки. На другий день Андрій стояв біля телефону й викрикував:

— Агов! Звичайно, Мура виправляла: — Не агов, а альо. — …Агов! Слухайте, комуни всея федерації: капітан Іванов потерпів аварію… Же перебиває: — Ах, який ти! Хіба людина може потерпіти аварію? За вікном дощ, а в манастирі: — Бов! Бов!

VIII

Комуна пережила й осінь. Прийшла зима.

…Мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт.

…Уночі пішов перший сніг — посивіли вулиці.

…Здрастуйте, мої веселі сніжинки!

…Здрастуй, моя юність-метелице! Пружисте тіло, пружиста думка. Мороз. Хо-ро-ше. А в кімнаті холоднувато. Комбідками не напалиш, та й палива мало. Вікна злегка помережало лідяшками. За вікном летять сніжинки, і ковзять перші сани. Весело біжить селянський коник по пухкій сніговій дорозі. — Ей, братва, гайда розчищати сніг. Шум. Гам. Крик. І дзвенить мороз весіллям молодих голосів.

…Але — другий сніг приніс із собою й сум. Узнали, що Валентина завагітніла, а Валентину відкликають у центр на дуже відповідальну роботу. Валентина телеграфувала: «приїду через тиждень». І рішила робити операцію. Але це так противно. Валентина згадувала яму, що біля комуни, і черниць. Іще було так противно. Підходила Варвара й питала: — Від кого ж ти, голубонько? Невже від Івана? А може, від Андрія? Валентина: — Ах, як вам не со-о-оромно! А Же прийшла й сказала: — Нічого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають інтереси суспільства. Валентина: — Не те, Же, ннне те. Мммені ннне того…

…Ну-с… Іще два тижні:

Туп! Туп!

…Стояв мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт.

…На сани сіли всі, вся комуна. Сів і Гордієнко — «пунктуальна педантичність». Мороз кричав: — Ан-дре. І хилила Мура свою пухку голівку на обідране плече поетове. А Андрій розсипав у степ: — Передавайте по лінії: Чумаківська комуна салютує в мороз: хай живе світова революція. І одкликався мороз: — Слава. Слава. Слава.

…А втім, Варвара так і не поїхала (одвозили Валентину). Одяг усі мали дуже легкий, а Варвара до того була ще й стара. До саней її не пустила сама Валентина.

…Селянський коник весело біжить по пухкій сніговій дорозі. Одступає манастир усе далі й далі — назад, їдемо в снігову даль.

Ця комуна й зараз існує — вона на Слобожанщині.