Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 72

— Ви хочете сказати, що я… — Галицький поклав на стіл свої величезні кулаки.

— Я нічого не хочу сказати, шановний Едуарде Пантелеймоновичу. Прошу вас уважно стежити за моєю правою рукою. — Сірошапка раптом сильно стукнув указівним пальцем по краю столу. — Бачите — раз… два… Стукну третій раз — і вас не буде…

Галицький прибрав кулаки із столу, відкинувся на спинку стільця. Глузливі іскорки з'явилися в його очах.

— Як вас величати? — запитав. — Забувся я…

— Дмитром Семеновичем.

— Так от що, Димо, — зневажливо посміхнувся Галицький, — чи не пішов би ти…

Сірошапка не чекав такого. Зареготав, обійшов стіл, сів на його краєчок і подав Галицькому руку.

— Ну, Едику, тримай, — мовив примирливо. — Бачу — ти своя людина, і ми спрацюємось.

Галицький потиснув Сірошапці руку без ентузіазму. Думав: скільки їм коштуватиме оцей жовторотий? Зрештою, прикинув, не так уже й багато — адже в нього нема ні чіпкості Пруся, ні такого знання тонкощів справи, ні Прусевого апетиту… Що б там не було, а те, що Прусь відійшов у інший світ, — обставина вельми позитивна.

«Хапуга проклятий! — мало не прохопилося в Галицького, та опанував себе й зиркнув на своє новоспечене начальство приязніше. — Юний друже, — подумав розчулено, — ми підгодовуватимемо тебе. Ти будеш вдячний, а нам… Нам робити своє…»

— І справді, Димо, — повеселішав, — що нам ділити? Зайвих двадцять карбованців на місяць? Якось і без них обійдуся. Вони тобі потрібніші. В тебе діло ще молоде, а нам, старим…

— Старий чорт! — ляснув його Сірошапка по плечу. — Три роки різниці, а вже в монахи записуєшся?.. — Він ще щось говорив, а Галицький прикидав подумки: попервах не слід балувати цього жовторотого — сотень п'ять на місяць, крім зарплати, йому цілком досить. Аби тільки не заважав… Може, й добре, що начальником цеху поставили оце сліпе котеня. Завжди можна звалити на нього провину, а воно ще й раде буде: п'ятсот шайбочок з неба впало…

Раптом щось важливе дійшло до свідомості Галицького, і він насторожився.

— Що ви сказали? — перепитав.

— Як справи з угодами на збут нашої продукції? Бо вже травень, і якщо проґавити це діло…

У Галицького нараз кольнуло під грудьми. Угоди на постачання — святая святих його і Григорія Котляра — помічника майстра. Вони не дозволять, щоб цей вискочка сунув туди свого носа.

Відповів удавано байдуже:

— Прусь був добрий хазяїн і вчасно дбав про збут продукції. Ці операції він доручав мені і Котляру, — збрехав. Про те, що Прусь брав майже половину угод на себе, вирішив промовчати. — У нас є певний досвід і зв'язки. Цех працюватиме на повну потужність. План виконаємо й прогресивку одержимо, — запевнив.

— Добре, з'ясуємо… — Сірошапка повернувся на своє місце. Висунув і засунув шухляду стола, переклав якісь папірці. Мовив, наче йшлось про дрібницю:

— У крайньому разі я можу домовитись з одним з південних комбінатів про поставку п'ятисот чи шестисот тонн яблучного пюре…

Галицький аж хитнувся назад.

— Скільки? — перепитав.

— Тонн п’ятсот, а може, й більше… — Сірошапка вдав, що розглядає щось у шухляді. Він і так, не дивлячись на Галицького, знав, якого удару завдав йому зараз. «Я тебе, негідника, наскрізь бачу, — торжествував. — А ти думав мене голими руками взяти? Цікаво, якої тепер заспіваєш?»