Читать «Земля гуде — Олесь Гончар» онлайн - страница 99

Гримітимуть громи долом і горою, димами затягнеться чистий обрій, танки йтимуть від лісу зеленою низовиною до населеного пункту.

Населений пункт, таємничий і нашорошений, зовсім близький і безкрайньо далекий, не знаєм твого ім'я! Але ти рідний нам жагучою, пекучою рідністю, бо оті хатки, що дивляться на нас, зводились нашими батьками і білились руками наших матерів!..

Круто йтимуть танки, наближатиметься з ранішньої імли безіменний населений пункт, "юнкерси" розтинатимуть небо, засвистять скісні бомби на зелений луг. вдарять з населеного пункту гармати й важкі міномети — назустріч!

Зелена низовина зникне, провалиться у вируючім диму, німецькі артилеристи скаженітимуть, що їм із-за диму не видно радянських машин, літаки засипатимуть балку зверху скісними бомбами, стане гірко навкруги,— кінець життю, зостався лиш чад, лиш' море отрути.

— Нема,— скаже крізь зуби один з тих, що непомітно лежать на узліссі, чекаючи команди.

— Є! — скаже інший, зіркіший, розглядаючи в глибокім диму перший танк, а за ним і другий, а за ним і третій,— танки б'ються в долині на гиблих місцях, важкі міни вибухають на броні, лишаючи плями сажі там, де сиділи десанти.

Тим часом нова група танків, придана батальйонові, вигримить з лісу, знов набере десанти і помчить у димну завірюху, що бушує, реве над лугом, колись зеленим. Важкі машини надриватимуться, долаючи гиблу драговину, десанти осиплються з них і, пригинаючись, кинуться високою травою вперед. Летітиме шмаття, в'янутимуть зойки, візьмуться трави кривавими росами.

Зникне за димами населений пункт, залишаючись тільки на картах, водій припаде лобом до триплекса , і в вузькій зоровій щілині гойдатимуться перед ним садки й оселі, як на воді.

Потім все остаточно западеться, дим стоятиме непроглядний — з усього, що було, зостанеться ядуча руда тьма, неприродний по сході сонця присмерк...

"Нема",— подумає якийсь на узліссі, чекаючи своєї черги.

А з лісу тим часом вирветься третя група танків, і танкісти, люто лаючись, вестимуть їх у руду звихрену тьму вслід першим.

І по команді тоді встане весь батальйон, що чекає на узліссі, встане й той, що перший сказав "нема", і, стискаючи гвинтівки, кинуться за машинами, по високих червоних травах, заброджуючись у кривавих росах.

1 Спеціального куленепробивного скла.

Буде навальна атака, бійці, пригинаючись, зникатимуть за танками в пекельному гуркоті, в гострих виблисках вогню, в бурій непроглядній млі. То буде перший день травневого наступу 1942 року.

XIII

Перекладач "Іван Іванович" цілком "таємно" повідомив Лялиного батька, що з неділі всіх ув'язнених вивезуть ешелоном на Київ. Таку ж новину "таємно" він передав і рідним інших підпільників. Було це схоже на правду, бо події під Харковом розгорталися і в Полтаві вже починалася лихоманка, так звана "друга втеча". Перший раз окупанти тікали з Полтави в лютому, коли радянські війська взяли Барвенкове та інші міста. Тепер вони заметушилися вдруге.

Щоб врятувати від ешелону Лялю та її товаришів, "Іван Іванович" порадив вихід, який він, власне, вважав єдиним. Він пропонував рідним зустрітися з заарештованими "молодими людьми" й умовити їх визнати себе винними, покаятись, зокрема відмовитись від того, що вони були в комсомолі.