Читать «Земля гуде — Олесь Гончар» онлайн - страница 97

— Це тобі снилось, Веснянко?

— Ні, це не снилось, це так... Я не знаю. Лежали обидві горілиць, рівно дихаючи, дивлячись

на високе тріпотіння зірок за вікном.

— Чого воно,— зашепотіла згодом Веснянка,— що коли довго дивишся на зірки, то вони ніби тягнуть тебе до себе, ніби втягують — і тебе вже нема? З вами таке буває? Ви любите зірки?

— Як була студенткою, я спеціально вивчала' їх, Веснянко. Вся моя наука була про зірки, про їхнє життя.

— Хіба вони живуть?

— Живуть, живуть, Веснянко... Навіть коли яка згасне, то й ще живе для нас довго-довго.,. Світить нам...

— Як же це?

— Та такг..— Ляля замовкла. Через якийсь шс лягла боком, обернулась до дівчини; — Ти не сердься, Веснянко, що я така причеплива... Але я хочу ще запитати: де ж ти зберігаєш прапор? І як же це буде, коли він там, а ти тут? Крім тебе ж, ніхто не знає, де він?

— Знають,— упевнено відповіла Веснянка.— То тільки спочатку я нікому не казала, на себе саму надіялась... То в землі, то в кожушанці тримала... А як почали в Германію хапати та тричі втекла з-під автоматів, то тоді відкрилася... всім найнашішим. Тепер його всі радгоспівські дівчата зберігають разом...

— Ми хотіли його над Полтавою підняти,— зізналась Ляля.— На найвищому будинку або на найвищому дереві в Корпуснім саду.

— Ой, то було б! — захоплено вигукнула Веснянка.— А хіба ми не втечемо? Тільки б нам в ещелон, а там я знаю як... Наші хлопці робили: треба різати дошки на підлозі у вагоні! Та не я буду, якщо ми не втечемо! Лялю, ви — як?

— Втечемо,— Приглушеним голосом відповіла Ляля.

— І Серьожка з нами втече?

— І Серьожка з нами...

— А тс-с!

Дівча раптом насторожило вуха, підвелося.

— Ви чуєте? — вона підняла вгору оголену руку.

— Що таке? — Ляля й собі сіла вслухаючись. Веснянка раптом зіскочила на підлогу і прилягла.

— Ось ідіть сюди!..

Ляля теж схопилась, стала на підлозі навколішки і приклалась гарячим вухом до вогкої дошки.

— Чуєте?

Підлога ледве вловимо дрижала й гула, як глуха

басова струна. Вірніше, десь під нею гуло в недосяж-

них найглибших глибинах. Наче глухо переверталося

і стугоніло замкнене в землі море. • ■ , ,

Ляля миттю зірвалась на ноги і кинулась до стіни. В сусідній камері сидів Льоня Пузанов. Вона почала швидко й нервово вистукувати йому.

— Гуде, гуде,— вистукувала вона.— Слухай, гуде...