Читать «Земля гуде — Олесь Гончар» онлайн - страница 95

Коли їй передали з дому постіль та одеколон, Ляля застелила матрац чистим простирадлом, а повітря збризкала пахощами,— вона завжди ними охоче корис-талась. У камері після цього наче з'явилось щось дівоче. Ляля оглянула своє тісне житло, вичищене й причепурене, і залишилася вдоволена своєю роботою. Нарешті — в чистому.

Вона органічно не терпіла бруду.

Якось увечері в тюрму привезли з периферії нову партію арештованих і стали розміщувати їх по камерах. Лялі теж вкинули одну з новопривезених. В сутінках важко було розгледіти обличчя, і Ляля бачила біля порога Тільки накушкану важкою хусткою голову та коротеньку спідничку.

— Як у вас тут ловко,— промовила новоприбула

арештантка, коли вартовий загрюкнув за нею двері ——

Як гарно пахне! Бузком! — І наблизилась до Аялі.-

Д расту йте! v •

Ляля була вражена: такий знайомий голос! Де вона його чула? Приглянувшись, отетеріла від радісного подиву: перед нею стояла боса, lt; розшаріла Веснянка.

— Звідки ти? Як попала? Дівчина придивилась до Лялі:

— А-а, це ви? Ви теж тут? Ляля засміялась:

— Чому теж?

— Та просто... Удвох буде веселіше.

Дівчина по-хазяйськи оглянула камеру, підійшла до ліжка, застеленого білим простирадлом, ч •'

— Культурно,— сказала з повагою.— А де ж мені германи постелили?

Вона оглянулась по камері. 'і

— Ляжемо вдвох,— сказала Ляля.— До речі, познайомимось.— І простягла руку.— Ляля...

— Ляля? Як чудно! Наче дитину... ¡

— А тебе як?

— Вгадайте. г ■

— Знаєш, як я тебе в думці звала? " — А як?

— Веснянкою.

— Ой, як гарно! Так і зовіть! ■ У коридорі вдарили в рейку.

— Це що таке? — здивувалась Веснянка;

— Сигнал на сон грядущий.

— А як мені не хочеться? 1

— Хочеш не хочеш — лягай. Обов'язково;

— Анциболоти,— вилаялась Веснянка, скидаючи хустку і роздягаючись, як дома.

Ляля також роздяглась.

— Ви не бійтесь за свою постіль,— попередила дівчина Лялю.— В мене нічого такого нема. Я чиста.

Ляля посміхнулась: ;

— Ну й добре. " !

Пройшов черговий, заглядаючи у вічка / дверей,

перевіряючи, чи всі лягли.

Дівчата вмостилися на кострубатому матраці, вкрилися простирадлом. Маленької Лялиної"1 подушка не вистачало на двох, і їхні голови лежали впритул, торкаючись одна одної.

— Це у вас одеколон чи духи пахнуть? — запитало дівча.

— Духи.—'Ляля дістала з-під подушки флакон і, відіткнувши, піднесла Веснянці.— Правда ж, тонкий, ніжний аромат?

— Еге... Справді наче бузком...

— Це особливі пахощі,— сказала Ляля таємниче.

— Де ви їх добули?

— З дому передача. Мамуська все-мене балує. Ляля, понюхавши і міцно заткнувши флакон, знову

поклала його під голову й лягла. Згори, крізь грати, в камеру дивилися високі зорі.

— У вас тут, Лялю, шибки у вікні наче з синього скла...

Ляля зітхнула:

— То, Веснянко, ніч така синя пливе мимо нас. —■ Ой, яка ніч...

Лежали, рівно дихаючи, подих в подих.