Читать «Дух животворить... Читаємо Сковороду» онлайн - страница 6

                     …куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду…

Це могли бути, опріч найпопулярнішої пісні «Всякому місту звичай, права» (що, до речі, менш імовірно, адже Шевченко, як пам’ятаємо, в іншому місці називає її сатиричною, а тут він «виспівував та плакав»), або «Гей, поля, поля зелені», або «Ой ти пташко-жовтобоко». Саме їх наприкінці XVIII — на початку XIX століття найчастіше включалося до рукописних збірників. Перша з них увійшла до лубочного пісенника, виданого вже 1796 року, тобто всього лише через два роки після смерті автора, друга — 1799-го.

Минає ще кілька десятиліть, і Микола Костомаров свідчить: «Мандрівні сліпці засвоюють його (Сковороди. — Ю. Б.) пісні; на храмовому святі, на торговищі, незрідка можна зустрінути юрбу народу, що оточила групу цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: всякому городу нрав и права». Як підтвердження широкої популярності пісень Сковороди «в усьому південноруському краї» розцінює Костомаров той факт, що деякі з них включалося до тодішніх пісенників (приміром, до збірників Жеґоти Паулі) без указівки та, можливо, й «без усвідомлення самими збирачами», що ці пісні створено Сковородою.

Наведені міркування М. Костомарова взято з його полемічної відповіді Вс. Крестовському — рецензентові зібрання творів Сковороди, щойно виданого І. Т. Лисенковим. Полеміка, яка мала своє продовження, являє собою не тільки суто історично-літературний, а й не позбавлений актуальності методологічний інтерес, відтак на ній варто трохи зостановитися.

Про тональність, що в ній витримано рецензію Вс. Крестовського, уявлення дає такий уривок: «…Увійдіть до цього вертограду; але попереджаємо вас, що в цьому вертограді сила-силенна реп’яхів і крапиви, і тому язик ваш відчує конвульсії та корчі, а вухо — низку дисонансів, які годі витримати. Втім, сміливцю і Бог помагає!». І далі: «Ну що, як?! Як вам подобається оця філософська поезія “українського Ломоносова”? Ви погано розумієте, ви втомилися — ми це мимоволі відчуваємо — але що ж робити! Наша філософія в тому й полягає, щоб її ніхто не розумів, окрім самого автора, а трапляється, що й сам автор нічого не тямить, що творить».

У такому зневажливому, аґресивно-фейлетонному стилі написано всю «рецензію» Вс. Крестовського. Постає запитання: чим можна пояснити її з’яву на шпальтах «Русского слова» Ґ. Блаґосвєтлова, часопису, що претендував на репутацію проґресивного? І ще — чому в ролі «рецензента» виступає саме Крестовський?

З відповіддю трохи зачекаємо; спершу нагадаємо читачеві, як складалася доля сковородинівської спадщини, як увіходили до суспільної свідомості творчість і вчення «українського Сократа».