Читать «Дух животворить... Читаємо Сковороду» онлайн - страница 5

Як про один з найпопулярніших творів на теренах України кінця XVIII — початку XIX століття про пісню «Всякому місту звичай, права» неодноразово згадує Т. Шевченко. В його російськомовній повісті «Наймичка» старий козак Яким і його родина слухають, «как отец Нил играет на гуслях и как отец диакон поет “Всякому городу нрав и права” и прочее такое». Героя повісті «Близнецы» Никифора Сокиру замолоду навчає цієї пісні сам її автор: «На пятнадцатом году своего возраста начал он учиться у своего учителя музыке. Отец Григорий (ідеться про соборного протоєрея Гречку. — Ю. Б.) знал, что [для] вящего облагорожения сердца человеческого необходима музыка. И для того просил письмом друга своего философа Сковороду показать своему любимцу начальные основания музыки. Философ не медлил явиться в Переяслав с своими неразлучными друзьями, с флейтою и собакою, и с успехом начал преподавать сладкозвучие. И с таким успехом, что с небольшим через год они уже вдвоем с учеником [распевали) разные канты и дуэты. А в день ангела отца Григория, после ужина, к великому восторгу гостей, спели они, с аккомпаниманом на гуслях, сатирическую песню Сковороды, которая начинается так:

Всякому городу нрав и права, Всяка имеет свой ум голова».

Шевченко тут свідчить не тільки як мистець, але, властиво, як майже сучасник. Адже він народився всього лишень через двадцять років після смерті Сковороди, тож останнього сприймав як не таку вже й віддалену історичну постать. Багато людей тоді ще пам’ятали мандрівного філософа, його ім’я було на вустах, оповите аурою переказів і леґенд; твори, передовсім поетичні (втім, не тільки, так само й деякі релігійного, філософсько-етичного змісту) в середовищі людей старшого віку, осібно духівництва, ще ходили в списках. Поза сумнівом, дитячими спогадами навіяно розповідь Шевченка у повісті «Княгиня» про так званого нестихарного (тобто не призначеного офіційно, а найнятого парохіянами) дячка Совгиря-сліпого. Коли в село призначили «из самого Киева» справжнього, стихарного дячка, бідолаха «принужден был уступить перед лицом закона и, собравши всю свою мызерию в одну торбу, закинув ее на плечи, взял патерицю в руку, а тетрадь из синей бумаги с сковородинскими псалмами в другую и пошел искать себе другой школы». Маємо всі підстави для припущення, що перші Шевченкові літературні враження і зацікавлення пов’язані були саме з поезією Сковороди. Про це він, уже в зрілі роки, розповідає у вірші «А. О. Козачковському»: