Читать «Дух животворить... Читаємо Сковороду» онлайн - страница 2

Проте виявилося, що головні суперечки про Сковороду були попереду. Прецінь, важко назвати когось із українських письменників того часу, хто викликав би такі різні, часто-густо протилежні судження й оцінки. Світ ще довго намагався — і то найчастіше марно — «спіймати» його в тенета епітетів, аналогій, формул…

Уже одна з перших публікацій про Сковороду, що з’явилася майже через чверть століття після його смерті, позначена безпрецедентною для звичаїв тодішньої журналістики дискусійністю. У квітневій книжці за 1817 рік часопису «Украинский вестник», що його видавали в Харкові Євграф Філомафітський та Розумник Гонорський, під спільною «шапкою» — «Сковорода, український філософ» уміщено два мемуарних дописи, які відбивають разюче несхожі точки зору, дарма що обидва автори — і Ґустав Гес де Кальве, й Іван Вернет — посилалися на близьке знайомство з філософом, на особисті враження. Недарма редакторами визнано було за необхідне дати до публікації застережливу передмову: «Видавці одночасно отримали дві п’єси, одну під назвою: “Сковорода, цинік нинішнього віку”; а другу: “Лопанський міст — уривок зі спогадів про Харків”, у якій так само знайшли вони опис цього чудового українця… Вони із задоволенням уміщують обидва ці майже різнорідні про нього судження…».

Ці матеріали «Украинского вестника» цікаві й цінні як найраніші з друкованих джерел інформації про Сковороду, притому інформації не з чужих вуст, а від сучасників і свідків. Уже наступна за часом публікація, нарис І. Снєґірьова «Український філософ Григорій Савич Сковорода», не має ознак живого, безпосереднього свідчення, це, суттю, переказ спогадів Ґ. Геса де Кальве та І. Вернета, доповнений фактами з написаної М. Ковалинським біографії філософа (до неї ми ще звертатимемося неодноразово), а також відомостями, що їх автор публікації дістав од якихось «двох поважних мужів, які особисто його знали».

Але в «різнорідних судженнях» про «чудового українця» цікаво ще й те, наскільки відмінне, часом протилежне враження справляв Сковорода на довкілля, як по-різному — відповідно до власних поглядів, життєвого досвіду, моральних настанов — характеризували й оцінювали вони його зовнішній вигляд, удачу, вчинки, триб життя. В суті справи тут, на сторінках «Украинского вестника», при найперших кроках сковородинознавства, знаходимо зародок майбутніх суперечок про Сковороду, полярних тенденцій, пізніше означених як «міфологізаторська» й «деміфологізаторська».

Ґ. Гес де Кальве не приховує своєї симпатії до філософа, в Сковороді йому імпонує практично все: висока освіченість, скромність, безкорисливість, доброта і «чутливість», перед якими, за його словами, «завстидався» б «Діоген у гордому своєму лахмітті». Мемуарист не тільки не обминає мовчанням, але акцентує таку рису Сковороди, як гостра реакція на несправедливості, недосконалості довколишнього світу. «Він помітив, — пише Гес де Кальве, мовби повторюючи, чи то умисно, а чи радше несвідомо, сковородинівську інтонацію, — що не в нас лишень, але й усюди багатому кланяються, а бідного зневажають; бачив: як чоловіки, пишаючись своїми гіллястими прикрасами, прогулюються; а жінки проливають крокодилячі сльози; як глупству віддають перевагу перед розумом, як блазнів нагороджують, а заслуга живиться милостинею; як розпуста виніжується на пуховицях, а невинність карається у похмурих в’язницях; коротше, він бачив усе, що можна бачити щодня на нашій земній кулі».