Читать «Ведмежий суд» онлайн
Євген Павлович Гребінка
Євген Павлович Гребінка
Ведмежий суд
Лисичка подала у суд таку бамагу:
Що бачила вона, як попелястий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Медвідь, Вовки були підсудки, Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки.
«Як можна гріх такий зробить!
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м’ясиво»,
Ведмідь сердито став ревіть.
«А то він сіно їв!» - Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Да судді річ його спочатку перебили,
Бо він ситенький був. І так опре ділили І приказали записать:
«Понеже Віл признався попелястий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи його четвертувать І м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать».
***
Човен
Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять, І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця,
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки;
Уп'ять забіліли, уп'ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із нього тріски.
Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? Не можна ж вік цілий
Пробути з собою одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе Пограються з човном моїм.