Читать «Історія України-Руси. До року 1340» онлайн - страница 25

Уже в листї Андрія до папи Інокентия, писанім ще перед коронацією Кольомана (Андрій в сїм листї просив папу прислати для нього корону), десь під осїнь 1215 р. ³⁶), зазначуєть ся небезпечність для угорської окупації. Король пише, що „останнїми часами галицький нарід не тільки відступив від свого короля (себто Кольомана), нарушивши присягу, але й зібравши військо від сусїдніх Русинів, обложив Галицький замок, де перебував наш син з малою залогою''. Король просить папу вислати свого післанця до Лєшка — пригадати його фамілїйний союз з Андрієм і подвигнути його, аби зайняв ся обороною Галичини против напастників, тим більше, — пригадує він папі, — що „Галичане присягали не тільки на вірність свому королю але й на послушність римській церкві” ³⁷).

З сього листу писаного Андрієм здаєть ся з дороги до Галича ³⁸), бачимо, що вже тодї союз Андрія з Лєшком був розірваний, хоч Лєшко може й не брав активної участи в тім повстанню Галичан, чи може — походї руських князїв на Галич (Галицька лїтопись промовчала його) ³⁹). Андрій, не чекаючи, нїм збереть ся більше військо, поспішив ся в Галичину й оборонив сина, але по сїй пригодї уже забрав Кольомана з Галича, аби не виставляти його на дальші пригоди ⁴⁰). Відносини його з Лєшком не поправили ся, противно — дійшло до повного розриву, і Лєшко, розжалений на Андрія, завзяв ся видворити його з Галичини. Він постановив напустити на Угрів, свого свояка Мстислава Мстиславича ⁴¹), прославленого воєнними успіхами в походї Всеволода в 1212 р. і ще більше недавною голосною битвою на Липицї (1216), та за свої воєнні здібности й щастє прозваного Удатним. Мстислав, невдоволений своєю позицією в Новгородї, де йому докучала суздальська партія, уже перед тим носив ся з гадкою взяти собі Галичину від угорського короля, в ролї його васаля, і на початку 1215 р. поїхав був з наміром, як каже лїтописець, „просити короля, аби дав йому Галич” ⁴²). Супроти тої ролї, яку Андрій зайняв в відносинах до Галича, в такім плянї Мстислава не було нїчого дивного, але він опізнив ся — Галичину віддано Кольоманови. Мстислав одначе не вернув ся по сїм до Новгорода від разу — може робив якісь дальші заходи в справі Галичини. Правдоподібно, сї пляни Мстислава на Галич, в звязку з останнїми воєнними тріумфами Мстислава, й піддали розгнїваному Лєшкови гадку — звернути ся до нього, як се оповідає лїтописець: „післав у Новгород по Мстислава, кажучи: ти брат мій, іди-сядь у Галичи” (поч. 1217р.). Діставши сї запросини, Мстислав удав ся до своїх свояків на Україну, і ситуація показала ся йому о стільки надїйною, що він постановив покинути Новгород і йти добувати Галичину.