Читать «Історія України-Руси. XI - XIII вік» онлайн - страница 479

Про руську повість про перший прихід Монґолів була вже мова вище — c. 243. Про похід 1237 p. на Рязань маємо осібну повість, втягнену в скороченню в Лаврентиєвську лїт., а в цїлости звістку з пізнїйших збірників (надрукована з варіантами у Срезневского СвЂдЂніа и замЂтки ч. XXXIX). Про дальший похід на Поволже маємо осібні верзії в Лаврент. і 1 Новгородській. Зовсїм самостійне оповіданнє Галицько-волинської, що головно займаєть ся українськими землями.

Важнїйша лїтература: D'Ohsson Histoire des Mongols, 1834·, I-IV; Hammer-Purgstall Geschichte der Goldenen Horde, 1840 (перестаріла вже), Березинъ Очеркъ внутренняго устройства улуса Джучіева (Труды востс. отд. археол. общ. т. VIII), йогож Первое нашествіе Монголовъ на Россію Ж. М. Н. П. 1853, V і Нашествіе Батія на Россію — ib. 1855, IX, Кунїка в II т. Уч. Зап. Акад. по І и III отд. Erdmann Temudzhin der Unerschütterliche, Leipzig, 1862, Wolff Geschichte der Mongolen, Breslau, 1872, Howorth History of the Mongols, London, 1870, Strakosch-Grassmann Der Einfall der Mongolen in Mitteleuropa in den J. 1241 u. 1242, 1893, Cahun Les Revolutions de l'Asie — Lavisse et Rambaud Histoire générale II, 1893, йогож Introduction á l'histoire de l'Asie. Turcs et Mongols des origines á 1405, 1896. Olcsváry A muhi csata (Szazadok 1903) (про похід на Угорщину (1241 р.).

16. Чорноклобуцька кольонїзація на Руси — її слїди в сучасній топоґрафії й питаннє про її впливи на український етнїчний тип.

Спостереження над топоґрафічною термінольоґією України дають інтересні вказівки на район турецької чи чорноклобуцької, уживши старого київського терміну, кольонїзації, і при бідности історичних звісток віддають нам часом цїнні прислуги. Нпр. роспростореннє їх на правім боцї Роси (в Таращанськім повітї) дає першорядний доказ, що пороська кольонїзація XII-XIII в. переходила значно за Рось; анальоґічні назви в Переяславщинї, Чернигівщинї, на Волини служать майже одинокими вказівками на розміщеннє тих осад. Тому пожадано, аби місцеві люде доповняли своїми звістками викази назв і урочищ. Не претендуючи на повноту, я вказую такі назви тут. І так маємо в Чернигівщинї: Печенюги в Новгород-сївер. пов., може й Печеники в Стародубськім, Торкин у Стародубськім, Козар і Козари в Козелецькім, Козаричі в Суразькім. В Полтавщинї: Вел. і М. Каратуль в Переяславськім, Козариха в Гадяцькім. В Харківщинї c. Печенїги в Чугуєвськім пов. і гора Печенїги коло Чугуєва, Торчинове городище в Богодухівськім, Торське в Купянськім, Хозарське городище і коло нього ур. Хозаревське в Валківськім. В Київщинї: ур. Торч коло Безрадич у Київ. пов., Торчин і р. Торчанка (або Турчанка, приток Уші) в Радомисльськім, Торчиця на р. Торчицї і в сусїдстві — c. Торчеський степок в Таращанськім, также р. Торча (приток Тикича) і Торчицькі взгіря між с. Богатиркою і Литвинівкою, Велике і Мале Половецьке в Васильківськім, Кумановка в Бердичівськім (самий Бердичів дехто виводив від Берендичів); додам іще лїс Печенїжець коло Росави в Грамотах в кн. литовскихъ с. 20 (з XV в.). На Волини: Торчин у Луцькім, Половецьке в Житомірськім. В Берестейщинї — Половцї в пов. Берестейськім, на Чорній Руси — Торчицї в пов. Новгородськім. На Поділю: Торчин Литинського п., Торків Браславського, Куманівцї Литинськ., Куманів і Куманівка (його присїлок) в Проскур. В Галичинї: Берендьовичі і Торки в Перемиськім, Печенїя в Перемишлянськім (Петрушевич бачив в тім доказ, що сюди сягали печенїзькі кочовища (Н. сборн. 1865 c. 39) і се повторив проф. Дашкевич у своїй статї про грамоту Берладника (c. 370-1), в зовсїм катеґоричнім тонї.), Печенїжин у Коломийськім, могила Печенїги коло Звенигорода в Бобрецькім, Половцї в Чортківськім, Половець ур. коло Міновець в Сокальськім, Торки в Сокальськім, Торчиновичі в Самбірськім, Куманів у Тїшанівськім.