Читать «Історія України-Руси. XI - XIII вік» онлайн - страница 22

¹⁹) Що до сього року є ріжниця між північною і полудневою верзією нашої лїтописи. В Лавр. смерть Мстислава і печенїзька війна стоять під 1036 р., в Іпат. під 1034 р.; в новгородській сих записок нема зовсїм. Дата 1036 р. здаєть ся минї певнїйшою, а то ось чому. Насамперед в Лавр., у всїх кодексах, перед сим роком є два порожнї роки, означені роками, в Іпатській їх нема; далеко лекше прийняти, що в Іпат. помилкою написано по 6541, 6542, замість 6544, нїж в Лаврентиєвській — противну похибку і сьвідоме вставленнє двох порожнїх років. Далї, у Скілїци під 1036 р. оповідаєть ся, що Печенїги тричи нападали на візантийські землї, і се досить правдоподібно можна звязати з тим же печенїзьким рухом, результатом котрого був і похід їх на Київ; що важнїйше, що Скілїца під тим же роком говорить: умерли руські князї Noσισðλάβоς καί Ίαρоσðλάβоς, І почав правити Zινισðλάβоς (Cedr. II. 514-5). Ся звістка, як бачимо, має помилки (відомости Скілїци про руську династію взагалї дуже баламутні), але тут для нас важно одно — се смерть того ”Носистлава”. Очевидно, що се Мстислав, його смерть під 1036 р. вповнї згоджуєть ся з датою Лавр., і се промовляє теж за сею датою для нападу Печенїгів. Як з'явилась у Скілїци смерть Ярослава, трудно вгадати; дуже можливо, що властиво звістка казала лише, що умер Мстислав, а його землї забрав Ярослав.

²⁰) Іпат. с. 106.

СМЕРТЬ МСТИСЛАВА.ВНУТРІШНЯ ДЇЯЛЬНІСТЬ ЯРОСЛАВА; ВОЛОСТИ ЙОГО СИНІВ; УКРІПЛЕННЄ І ЗАЛЮДНЕННЄ ПОЛУДНЕВОГО ПОГРАНИЧА. ЗАГРАНИЧНІ ЗНОСИНИ — З НЇМЕЧЧИНОЮ, З СКАНДИНАВІЄЮ, З ФРАНЦИЄЮ Й УГОРЩИНОЮ, З ВІЗАНТИЄЮ; ОСТАННЇЙ ПОХІД НА ЦАРГОРОД.

Серед сих подїй зверхньої, заграничної полїтики переходили важні переміни у внутрішній полїтичній системі Руси.

Ми полишили тут Ярослава, коли він, розбитий Мстиславом, мусїв піти з ним на компроміс — відступити йому всї землї на схід від Днїпра. Не знати, о скільки помирив ся він з ролею володаря хоч більшої частини, але все таки тільки частини батьківської держави; знаємо тільки, що з Мстиславом і Брячиславом він жив у згодї, більш нїчого. Але доля сприяла розширенню Ярославових володїнь. 1033 р. вмер одинокий, здаєть ся (більш не знаємо), син Мстислава Остап (Еустафий), а скоро (1036 р.) пішов за ним і сам Мстислав. Несподївано в руках Ярослава злучила ся цїла українсько-руська територія.

Може бути, що сей несподїваний успіх відживив в Ярославі ідею одности земель Руської держави: тогож самого року, як умер Мстислав, Ярослав відібрав Псковську волость у свого брата Судислава останнього з своїх живих братів ¹); самого Судислава посадив він до вязницї, де він зіставав ся до Ярославової смерти, яких двадцять лїт. Але цїкаво, що одиноку волость, яка зісталась поза його руками — Полоцьку Ярослав не відібрав анї у Брячислава, анї по смерти його († 1044), коли на полоцькім столї засїв Брячиславич Всеслав, звістний чудодїй, „єгоже роди мати отъ влъхвования” ²). Не знати, чи вязали Ярослава на сїм пунктї якісь почутя, чи які перешкоди, чи попросту смерть захопила його скорше, нїж він знайшов відповідну хвилю для прилучення сеї останньої незалежної від нього волости.