Читать «Історія України-Руси. XI - XIII вік» онлайн - страница 16

Оповіданнє про Листвинську битву було теж предметом якоїсь піснї, зладженої, безперечно, в дружинних кругах або бодай з дружинного становища; звідти поетичні подробицї лїтописного оповідання, завдяки її ж, певно, задержалась відомість про сю битву. Лїтопись переказує з неї характеристичну анакдоту, на доказ незвичайної любови свого героя Мстислава до дружини: Мстислав поставив в центрі свого війська сїверянські полки, і на них упав головний натиск Ярославових Варягів: „й трудиша ся Варязи сЂкуще СЂверъ, и по семь наступи Мьстиславъ с дружиною своєю и нача сЂчи Варягы”. Коли по побідї Мстислав оглядав рано боєвище, побачив, що головно полягли його Сїверяне і Ярославові Варяги, й утїшений сказав: як не тїшитись! тут лежить Сїверянин, а тут Варяг, а власна дружина цїла! Ся подробиця, така дика при нашій ідеї держави і така симпатична, тогочасній дружинї, незвичайно виразно характеризує князя-дружинника, для котрого вся вага, всї шанси й інтереси полягають в дружинї ⁶).

Після сеї битви, полудневі, українсько-руські волости перейшли фактично в руки Мстислава; одначе сей авантурник мав стільки розваги, що вибрав компроміс замість дальшої боротьби з Ярославом для оборони здобутого. Він лишив ся в Чернигові й послав Ярославу пропозицію — подїлити батьківські землї Днїпром: правий бік, з Київом, Мстислав відступав Ярославу як старшому брату, а собі брав лївобічні волости. Ярослав одначе не хотїв здавати ся на ласку брата, правдоподібно — не уважаючи певним набуте з такої ласки. Він, що правда, вислав після сього до Київа своїх намістників, але сам збирав далї війська в Новгородї. Аж по роцї (1026) прийшов він з великим військом до Київа, пактувати з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом (на лївім боцї Днїпра — звичайне невтральне місце для князївських дипльоматичннх з'їздів і переговорів) брати з'їхали ся й уложили угоду на тім, що проєктував був Мстислав: лївобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав; чи подїлили і північні землї, не знати, але нема нїяких слїдів, щоб Мстислав і звідти взяв собі пайку. Компроміс сей дїйсно завів згоду між Ярославом і Мстиславом: „начаста жити мирно и вь братолюбьи, и преста усобица и мятежь; и бысть тишина, велика в земли Руской” ⁷).

На сїм союзї двох головних володарів східньої Европи остала ся її полїтична система в дальших десяти лїтах, аж до смерти Мстислава. Відносини їх, дїйсно, уложили ся о стільки щиро по сїй угодї, що вони собі обопільно помагали в сферах інтересів того чи другого. В пізнїйшім збірнику під 1029 р. маємо звістку, котрій не можна нїчого закинути що до правдоподібности, що Ярослав того року ходив походом на Ясів (Осетинів) „й взять ихъ” ⁸). Сей похід міг мати значіннє тільки для Мстислава, і Ярослав, очевидно, ходив на Кавказ, помагаючи Мстиславу. З другого боку Мстислав помагав Ярославу в його головнім плянї — вернути собі західнї землї, забрані Поляками.