Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 29

У 1654 р. була заселена переселенцями Охтирка, котра була третім полковим містом Слободської України. Вона була звісна ще й раніше яко порубіжне місто Польщі, потім одійшла до Москви, котра заселила її великоросійськими служилими людьми, але їх було небагато. У 1657 р. московський уряд зробив реєстр усіх охтирців. їх прізвища немов російські (це усе «Андреевы, Даниловы»), але можна міркувати, що московські приказні позаписували звичайні прізвища по батькові не по українському, а по російському звичаю, цебто Ондрієнка записали Андрєєвим, Данилен-ка — Даниловим. Іноді, наприклад, ми бачимо прізвище по батькові Омель-янов — тобто від українського Омельян, Микитин (укр. Микита) і такі інші. І що воно було так, видко з того, що у Охтирці ж був един «черкашенин», значить, українець, а його записали «Якушкою Степановым». Були, одначе, й прізвища українські — Болдирь (мабуть, Бовдур), Кононенко, Пулаченко, Болтишенко, Рублевський, Добош, Радченко, Гончаренко, Герасименко, Нечипорович, Волошин, Наумович, Ярошевський, Адамович, Мартинович, Ильяшенко, Вошенко, Яиенко, Малько та інші. Сотником був Арістов — немов не українське прізвище, але ж він був сотником козацького товариства і займав сей уряд іще у 1654 р. Із трьох попів один прийшов сюди з Правобережжя — з Животова. Охтирські поселенці називаються «сведениями» — так прозивали московських служилих людей, котрих зводили докупи на життя з ріжних країн у нове місто. Може, і в Охтирку, котру залишило її українське населення тоді, як вона перейшла під владу Москви, теж звели нових поселенців із ріжних країн, де проживали українці, а ми бачили, що вони проживали навіть у московських українних містах. Можливо, що серед сих зведенців була й купа великоросійських поселенців, як се бувало по деяких містах Острогозького полка. Усіх охтирських переселенців було 445 чоловік, а у них було 109 жінок, 634 дітей, 72 родичів і 18 дітей у сих родичів, а усього було 1587 чоловіків, жінок і дітей. Вони привели з собою 605 коней, 618 волів, 479 корів, 1473 вівці, 1091 свиню, усього 4266, себто більше ніж по 9 голів на семейство із чотирьох чоловік. Значить, охтирців треба признати більш-менш заможними і у всякому разі середніми щодо худоби.

У Богодухів явилася дуже численна ватага українських переселенців із поспільства, або, як каже московський уряд, «пашенных черкас»; їх було 1096 чоловік, а міщан тільки 33 чол., кріпості вони не робили, мабуть, через те, що були не козаками, а посполітими людьми.

Між тим ширилося заселення і Південної Слобожанщини і тамечки склався Балаклійський полк. У 1663 р. приїхав у Бєлгород козачий отаман Яків Степанович Черніговець і прохав дозволу поселитися з своїми українськими задніпрянськими переселенцями на татарських перелазах по р. Донцеві на гирлі річки Балаклії. Се місце лежало у 80 верстах од Харкова і у 50 верстах од Змієва і за ним не було ще ніякої оселі (виключаючи Святі гори). Пройшов тільки один рік — і той же Черніговець докладав воєводові у Бєлгороді, що місто він уже сам збудував, назвав його Балаклією і що у нього у кріпості та на «посаді» поселилося у 150 дворах 200 семейств і се число безперестанку збільшується. Окрім Балаклії, Черніговець збудував ще кріпості на татарських бродах — міста та слободи по Донцеві — Андрієві Лози, Бишкин, Савинці і Лиман (по-слідній у степу між двох озер — лиманів). А що найважніше — балаклійський осадчий збудував і кріпость Ізюм. Царь зробив осадчика-отамана балаклійським полковником за його вірну службу і корисну для Московської держави колонізаторську працю.