Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 251

97. Кафа — суч. Феодосія.

98. Мажа — чумацький віз.

99. Паланки, паланка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Новій Січі (1734–1775 рр.).

100. Мент — момент.

101. Див.: Воронежский юбилейный сборник. Воронеж, 1886. [Вып. І].

102. Обломи — бруствер в стіні фортеці, висотою під груди стрільця.

103. Котки — колоди, які перекидали через фортечний мур під час навали ворога.

104. Тараси; тераси; стіна, рублена Тарасами — мур, який складався з двох вінчатих стін, розташованих паралельно і скріплених під прямим кутом поперечними балками так, що утворював клітку, заповнену землею чи камінням.

105. Форштадт — передмістя фортеці.

106. Кроваті-помости на фортечному мурі, де розміщувалися стрільці.

107. Вертлюг, верклюг — нерухомий гвинт, на якому що-небудь обертається.

108. Ретраншемент — допоміжна фортифікаційна споруда другої оборонної лінії XVI–XIX ст., спочатку у вигляді огорожі позаду фортечного муру, пізніше — кількаповерхових казарм з бійницями, амбразурами, вікнами.

109. Див. прим. 72.

110. Нова лінія — Ізюмська лінія, збудована в 1679–1680 рр. на території сучасних Харківської і Бєлгородської областей.

111. Острожки — тут: частокіл, огорожа з загострених паль, густо вбитих в землю.

112. Надолби — оборонні споруди з вкопаних в землю коротких дерев'яних колод.

113. Честик — частокіл з загострених деревин, вбитих в шахматному порядку на невеликій відстані в дубові колоди.

114. Пассек В. В. (1808–1842) — дослідник історії та етнографії Слобідської України.

115. Орлик П. (1672–1742) — генеральний писар, один із найближчих соратників І. Мазепи. Був проголошений гетьманом (1709 р.) частиною старшини за кордоном після поразки під Полтавою.

116. Маються на увазі, очевидно, погляди російських (напр., С. М. Соловйова), польських (О. Яблоновського, Ф. Равіти-Гавроньського) та деяких українських (П. Куліша) істориків на українське козацтво як на виключно деструктивне анархічне об'єднання.

Адміністративно-політичний лад, політична автономія Слобожанщини

В прогресивній російській та українській історіографії кінця XIX — початку XX ст. дуже популярними були теми, зв'язані з вивченням державно-правових відносин, взаємин місцевих і центральних органів влади, системи самоврядування та представництва. Актуальність цих проблем в значній мірі пояснювалась пекучою потребою політичних реформ в країні, яка ставала на шлях капіталістичного розвитку. Д. І Багалій ще в молоді роки засвідчив свій інтерес до названої проблематики, присвятивши кілька спеціальних досліджень виборам на Україні депутатів в так звану «Комиссию для составления проекта нового Уложения» (1767 р.), історії цехів в містах України, проблемам міського самоврядування в Харкові, університетській автономії і таке інше. До осмислення цих питань учений звернувся і в буремні роки революцій, але уже на більш високому рівні — в плані політичного статусу Слобідської України в складі Росії. Заслугою Д. І. Багалія було те, що він чи не першим серед дослідників визначив головну особливість політико-адміністративного ладу краю і більшу, ніж це було на Лівобережній Україні, залежність Слобожанщини від царського уряду.