Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 244

В коментарі застосовано валову нумерацію посилань. Кожному розділу відповідає, окрім реального, ще короткий історичний коментар. Зважаючи на популярний характер викладення Д. І. Багаліем історії Слобожанщини, ми вважали не зайвим ненав'язливо зорієнтувати читача, щоб при потребі він міг звернутися до інших історичних розвідок.

Історико-географічна проблематика

В комплексі проблем історичної географії Слобідської України особливе місце посідає питання про державно-територіальну належність її земель в минулому. Особливої актуальності це питання набуло в 1917 р., коли одночасно з розпадом колишньої Російської імперії йшов процес політичного самовизначення народів, які її населяли. В ході цього процесу мали вирішуватися і проблеми територіального розмежування, що було нелегкою справою в прикордонних поліетнічних регіонах, одним з яких була і Слобожанщина. Згідно з «Інструкцією» Тимчасового уряду Генеральному секретаріату Центральної ради від 4 серпня 1917 р. з території України було виключено Харківську, Катеринославську, Херсонську і частину Таврійської губерній. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції теоретична плутанина, лівацький нігілізм в підході до національного питання, нарешті, співвідношення ворогуючих між собою політичних сил на місцях приводили до утворення штучних кордонів недовговічних «республік» на території України, однією з яких стала, зокрема, Донецько-Криворізька республіка, проголошена в Харкові в кінці січня 1918 р.

Це рішення було визнано ЦК РКП (б) помилковим. В. І. Ленін в листі на ім'я Г. К. Орджо-нікідзе 14(1) березня 1918 р. писав: «Что касается Донецкой республики, передайте товарищам… что, как бы они ни ухитрялись выделить из Украины свою область, она, судя по географии Винниченко, все равно будет включена в Украину…» (Ленин В. И. Поли. собр. соч. Т. 50. С. 50).

Таким чином, Д. І. Багалій не випадково підкреслює політичний контекст територіальної проблеми. Прагнучи довести історичну належність Слобожанщини до України, він неодноразово підкреслював, що так зване Дике поле до його заселення не належало Московській державі. Сучасна радянська історіографія розцінює цю позицію як помилкову і вказує або на безспірні права Російської держави на «Дике поле» (див.: Загоровский В. П. Изюмская черта. Воронеж, 1980. С. 7–11), або наголошує, що ці землі до їх заселення не належали нікому (див.: Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50-х — 70-х роках XVII ст. К, 1976. С. 306).