Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 24

Ленінські думки про трудові табори як особливу форму покарання для буржуазних «ворогів» добре відповідали його уявленням про злочин і злочинців. З одного боку, перший радянський лідер мав подвійні почуття щодо ув’язнення і покарання для традиційних злочинців — крадіїв, грабіжників, убивць, — яких він розглядав як потенційних союзників. На його думку, фундаментальною причиною «соціального ексцесу» (тобто злочину) була «експлуатація мас». Він був переконаний, що усунення причини «приведе до зникнення ексцесів». А отже, для стримування злочинців не потрібно жодних спеціальних покарань: з часом вони будуть ліквідовані самою Революцією. Дещо з написаного у першому більшовицькому кримінальному кодексі, напевно, сподобалося б прихильникам найрадикальнішого і найпрогресивнішого реформування судової і пенітенціарної систем на Заході. Зокрема, кодекс проголошував, що «індивідуальної провини» не існує і що покарання «не має бути відплатою» за вчинений злочин.

З іншого боку, Ленін — як і інші більшовицькі теоретики права — також вважав, що створення Радянської держави викличе появу нового різновиду злочинців — «класових ворогів». Класовий ворог протидіє Революції і відкрито або ж, частіше, приховано працює для того, щоб її знищити. Виявити класового ворога тяжче, ніж звичайного злочинця, а виправити — набагато тяжче. На відміну від звичайного злодія, Радянська держава ніколи не може довіряти класовому ворогові, а карати його потрібно набагато тяжче, ніж звичайного крадія чи вбивцю. Відповідно до цього у травні 1918 року перший більшовицький «декрет про хабарництво» проголошував: «Якщо особа, винна у даванні чи пропонуванні хабарів, належить до імущих класів і вона використовує хабар для збереження чи отримання привілеїв, пов’язаних з майновими правами, то вона має бути засуджена до найтяжчих і найнеприємніших примусових робіт, а все її майно — конфісковане».

Кажучи іншими словами, від найперших днів нової радянської епохи людей мали судити не за те, що вони зробили, а за те, ким вони є.

На жаль, ніхто ніколи не надав чіткого опису того, як точно має виглядати «класовий ворог». Внаслідок цього більшовики, від самого здійсненого ними перевороту, збільшували кількість арештів. З листопада 1917 року революційні трибунали, що складалися з випадкових «прихильників» Революції, почали судити випадкових «ворогів» Революції. Свавільні вироки до позбавлення волі, примусових робіт і навіть до страти виносилися банкірам, купчихам, «спекулянтам» — це означало будь-кого, хто займався незалежною економічною діяльністю, — колишнім царським тюремникам та будь-кому, хто видавався підозрілим.