Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 22

Відмінності ці доволі тонкі, однак вони важливі. Хоча ГУЛАГ та Освенцім і належать до однієї інтелектуальної й історичної традиції, вони, незважаючи на це, є окремими і відмінними — як одне від одного, так і від табірних систем, створених іншими режимами. Ідея концентраційного табору є достатньо загальною для того, щоб її можна було реалізувати у багатьох різних культурах і за багатьох різних обставин, проте навіть поверхове знайомство з історією концентраційних таборів, створених у рамках різних культур, свідчить, що конкретні деталі — організація табірного життя, розвиток таборів з часом, суворі порядки в таборах чи безладдя в них, їх жорстокість чи ліберальність — залежать від конкретної країни, культури і режиму. Для тих, хто перебував за колючим дротом, ці деталі коштували життя, здоров’я, можливості виживання.

Насправді у спогадах тих, хто вижив у нацистських і радянських таборах, найбільше впадають в око відмінності між пережитим ними, а не відмінності між двома табірними системами. Кожна історія має свої унікальні риси, кожен табір мав для різних людей свої власні муки. У Німеччині могли загинути через жорстокість охоронців, у Росії — від відчаю. В Освенцімі могли загинути в газовій камері, на Колимі — замерзнути у снігах. Можна було загинути у німецькому лісі чи у сибірській пустці, можна було загинути через нещасний випадок на шахті чи померти в телячому вагоні. Але зрештою історія країни була історією життя конкретних людей.

ЧАСТИНА I

ПОХОДЖЕННЯ ГУЛАГу

1917–1939

Розділ 1

БІЛЬШОВИКИ. ПОЧАТОК

Но разбит твой позвоночник,

Мой прекрасный жалкий век!

И с бессмысленной улыбкой

Вспять глядишь, жесток и слаб,

Словно зверь, когда-то гибкий,

На следы своих же лап.

Осип Мандельштам. Век.

Одна з цілей моїх спогадів — розвіяти міф про те, що найжорстокіший час репресій настав у 1936–1937 роках. Я думаю, що в майбутньому статистика арештів і розстрілів покаже, що хвиля арештів, страт, заслань насунулася вже з початку 1918 року, ще до офіційного оголошення восени того року «червоного терору»…

Дмитро Ліхачов. Спогади.

1917 року Росією прокотилося дві хвилі Революції, змівши на своєму шляху російське суспільство, наче безліч карткових будиночків. Після зречення у лютому царя Миколи II виявилося, що зупинити чи контролювати події вкрай тяжко. Олександр Керенський, голова першого післяреволюційного Тимчасового уряду, пізніше писав, що у порожнечі, яка прийшла за падінням старого режиму, «всі існуючі політичні і тактичні програми, хоч якими сміливими і продуманими вони були, виявилися безцільно і безплідно підвішеними в повітрі».

Але, незважаючи на слабкість Тимчасового уряду, незважаючи на масштаби масового невдоволення, незважаючи на гнів і роздратування згубними наслідками Першої світової війни, мало хто очікував, що влада потрапить до рук більшовиків, однієї з кількох радикальних соціалістичних партій, які вимагали ще швидших змін. За межами Росії більшовики були майже невідомі. Настрої за кордоном дуже добре ілюструє така розповідь: 1917 року один чиновник забігає до кабінету міністра закордонних справ Австрії і кричить: «Ваше превосходительство, в Росії революція!» Міністр презирливо чмихає: «Хто в Росії може зробити революцію? Напевно ж, не герр Троцький з "Кафе Централь"!»