Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 20

У радянській системі процес дегуманізації також, як ми побачимо далі, починався у момент арешту, коли в’язнів позбавляли одягу і особистості, забороняли контакти із зовнішнім світом, катували, допитували і проводили через пародійні судові процеси — якщо взагалі судили. В особливому радянському різновиді процесу дегуманізації в’язнів свідомо «відлучали» від радянського життя, забороняли звертання «товариш», а з 1937 року в’язням уже навіть не могло бути присвоєне звання «ударника», хоч би як вони поводилися і тяжко працювали. Портрети Сталіна, які висіли у помешканнях і громадських місцях по всьому СРСР, згідно з численними свідченнями в’язнів, майже ніколи не з’являлися у тюрмах і таборах.

Я зовсім не маю на меті стверджувати, що радянські й нацистські табори були абсолютно однакові. Як побачить з цієї книжки будь-який читач, що має загальне уявлення про Голокост, життя у радянських таборах багато в чому відрізнялося від життя у таборах нацистських — відмінності ці були як ледве помітними, так і цілком очевидними. Існували відмінності в організації повсякденного життя і праці, різними були охоронці й покарання, різною була пропаганда. ГУЛАГ проіснував набагато довше, він пройшов кілька циклів особливо суворих і «людяніших» порядків. Історія нацистських таборів коротша, вона має менше варіацій: нацистські табори просто ставали дедалі жорстокішими, поки німці, відступаючи, не ліквідовували їх або союзники, наступаючи, не визволяли. Також ГУЛАГ об’єднував багато дуже різних таборів — від убивчих золотих копалень Колимського краю до «розкішних» секретних інститутів, де в’язні-науковці розробляли озброєння для Радянської Армії. Хоча у нацистській системі також були різні табори, вони відрізнялися один від одного набагато менше.

Однак передусім фундаментальними мені видалися дві відмінності. По-перше, визначення «ворога» в Радянському Союзі завжди було набагато вільнішим за визначення «єврей» у нацистській Німеччині. Крім дуже й дуже невеликої кількості надзвичайних винятків, жоден єврей у нацистській Німеччині не міг змінити свого статусу. Жоден єврей у таборі не міг обгрунтовано сподіватися на те, щоб уникнути смерті, і всі євреї весь час про це знали. На відміну від цього, хоча мільйони радянських в’язнів боялися за своє життя — і мільйони таки загинули, — не існувало якоїсь категорії в’язнів, смерть яким була абсолютно гарантована. Час від часу якісь в’язні могли покращити свою долю, працюючи на порівняно легких роботах інженерів або геологів. У кожному таборі існувала своя ієрархія в’язнів, по якій дехто міг підніматися вгору за рахунок інших або з допомогою інших. Ще у якісь моменти коли ГУЛАГ виявлявся переобтяженим жінками, дітьми, стариками, або коли на фронті були потрібні солдати — проводилися масові амністії в’язнів. Іноді траплялося, що на краще змінювався статус цілих категорій «ворогів». Наприклад, 1939 року, на початку Другої світової війни, Сталін ув’язнив сотні тисяч поляків — і потім несподівано звільнив їх з ГУЛАГу 1941 року, коли Польща і СРСР тимчасово стали союзниками. Справедливе також і протилежне: злодії самі могли перетворюватися на жертв. Табірні охоронці, адміністратори, навіть старші посадовці таємної поліції також могли бути арештовані й кинуті в табори. Іншими словами, не кожен «отруйний бур’ян» залишався отруйним — не існувало жодної окремої групи радянських в’язнів, які жили у постійному очікуванні смерті.