Читать «Історія ГУЛАГу» онлайн - страница 19

В обох суспільствах створення концентраційних таборів насправді являло собою фінальний етап у тривалому процесі дегуманізації цих об’єктивних ворогів — процесу, який на своєму першому етапі починався з риторики. У своїй автобіографії «Mein Kampf» Гітлер пише, як він раптом усвідомив, що євреї несуть відповідальність за проблеми Німеччини, що «будь-яка темна справа, будь-яка підлість» у суспільному житті пов’язана з євреями: «підносячи скальпель до такого абсцесу, відразу ж виявляєш, як черв’яка у гнилому трупі, маленького єврейчика, часто сліпого від несподівано пролитого на нього світла…».

Ленін і Сталін також починали зі звинувачень «ворогів» у безлічі економічних помилок Радянського Союзу: винні були «шкідники», «саботажники» та агенти іноземних держав. Від початку 1930-х років, з наростанням хвилі арештів, Сталін почав вдаватися до ще сильнішої риторики, тавруючи «ворогів народу» як шкідників, паразитів, бруд, «отруйні бур’яни». Також він говорив про своїх опонентів як про мерзоту, яка має піддаватися «постійному очищенню» — так само нацистська пропаганда пов’язувала євреїв з образами шкідників, паразитів та заразної хвороби.

Після демонізації починався серйозний, законодавчо санкціонований процес ізолювання. Перед тим як євреїв почали забирати до концтаборів, їх було позбавлено статусу громадян Німеччини. Їм заборонялося бути державними службовцями, адвокатами, суддями; заборонялося одружуватися з арійцями; заборонялося навчатися в арійських школах; заборонялося вивішувати німецькі прапори; наказувалося носити на одязі жовті зірки Давида; також їх били і принижували на вулицях. Перед тим як перейти до арештів, у Радянському Союзі «вороги народу» на плановій основі принижувалися на мітингах, виганялися з роботи, виключалися з Комуністичної партії, розлучалися з дружинами і чоловіками, які відчували до них огиду, і таврувалися власними розгніваними дітьми.

У таборах процес дегуманізації поглиблювався і сягав крайньої точки, що сприяло як залякуванню жертв, так і посиленню переконання мучителів у правомірності того, що відбувається. У великому інтерв’ю з Францем Штанглем, комендантом Треблінки, письменниця Гітта Серені запитала його, чому в’язнів табору перед тим, як убити, били, принижували, забирали у них одежу. Штангль відповів: «Для тренування тих, хто здійснював ці заходи. Для того, щоб вони могли робити те, що вони робили». У своїй книжці «Порядок терору: концентраційний табір» німецький соціолог Вольфганг Зофскі також показав, як дегуманізація в’язнів у нацистських таборах планомірно вбудовувалася у кожний аспект табірного життя — від однакового драного одягу до позбавлення права на приватність, суворих покарань і постійного очікування смерті.