Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 40

Дехто рятується заштриками ширки, намагаючись зло проникнення перемогти подібним до нього злом. Й потім теж врізає дуба. Тільки найстійкіші «тверді горішки» доживають до поважного віку і падають під ударами тупіших предметів. Одного мого знайомого, до прикладу, якась алкоголічна приблуда закатрупила звичайною праскою. Зате як він в дитинстві лупив комарів! П'ятьох одним ударом! Хтось забобонний сказав би: це була доля…

Сексуальне спілкування, до речі, також обертається навколо проблеми проникнення. Тут проникнення перетворилося на цілу філософію. Себто, коли проникнення немає, то це — тільки еротика, а коли є — то вже порно. З відповідними наслідками для сповідника означеної філософії.

В тюрмах простий факт проникнення одного чоловіка в іншого відразу й назавжди відокремлює сойм порядних людей від зграї «опущених». Що наводить на ширші й глибші висновки. Серед них той, що всі люди фатально поділяються на проникних й непроникних. І кармічне згіршення починається вже від першого комариного проникнення в людину, а свого апогею воно іноді досягає за допомогою великої механізованої клізми, котру застосовують закордонні збоченці під час малознаних на теренах України коїтально-статевих практик.

Великими спеціалістами з проблеми проникнення були письменники куртуазного вісімнадцятого століття: французький маркіз Донас'єн-Альфонс Франсуа де Сад та англійський есквайр Джон Клеланд. Вони в своїх порнографічних творах дослідили всі можливі аспекти і формати тілесного проникнення однієї людини в іншу. Дехто з песимістів і консерваторів навіть вважає, що достойні порнографи доби рококо в певний спосіб «вичерпали тему». Але навіть побіжний огляд сучасних порносайтів переконує у протилежному.

Два письменники-дисиденти — болгарин Борис Марков та росіянин Олександр Солженіцин у часи «холодної війни» зазнали атаки отруйних штрикал, захованих агентами комуністичних спецслужб у парасольки. Марков помер, Солженіцина врятувало либонь те, що, лікуючись свого часу від раку, він набув імунітету до певного типу органічних отрут. Найчастіше такі «парасольки смерті» кілери застосовували у 70-ті роки минулого століття. Потім мода на цей вид таємної зброї минула. Причиною цього спеціалісти називають неможливість зробити заштрик парасолькою зовсім непомітним. Навіть у щільному вуличному натовпі кілер ризикує бути впійманим «на гарячому».

Література і проблема проникнення завжди поряд. Сучасні літератори соваються марґінесами цієї проблеми, немов коти навколо сметани. Московсько-німецький письменник-постмодерніст Володимир Сорокін присвятив десятки сторінок свого найвідомішого та найрезонанснішого роману «Блакитне сало» проникальній тематиці. Серед героїв цього твору є члени фантастичного «Ордену Російських Землейобів», головний релігійний ритуал якого полягає у проникненні відповідних органів жерців ордену в рідний російський ґрунт. Російські націоналісти образилися на цю алегорію і справа дійшла до суду. Постмодерніст, як повідомляли ЗМІ, суд програв. Символічною основою для скандальної фантазії Сорокіна стала, швидше за все, прадавня язичницька заборона — притаманна всім індоєвропейським рільницьким народам — лягати обличчям до ріллі. В цій позиції давні погани бачили образу Матері Землі, яку небезпідставно ототожнювали з жіночим природним первнем.