Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 29

Для європейських алхіміків сімнадцятого століття двоголовий орел означав «час». Або ж символізував «течію підземної ріки Алтей», що трошки складніше для розуміння сучасної людини. Яка погано знає давньогрецьку міфологію, дивиться шоу про «останніх героїв», слухає «Новиє пєсні о главном», двоголових орлів бачить лише на гербах Росії ті Албанії і відстоїть від засновників алхімічного Ордену Рожевого Хреста на чотириста років.

Але насправді символіка орла не є недоступною для невтаємничених. Ліва голова орла повернута в минуле, права — у майбутнє. Посередині — таке собі «межичасся», відблиски примарного підземного світла на хвилях примарної підземної ріки часу. Ця ріка, переконують нас містики, тече з колишнього у невідоме «завтра» й ніколи не повертає… Відблиски на її хвилях важко вловити оком і думкою. Особливо коли око і думка звикли лише до банального бачення. Ще важче — втиснути це Світло Межичасся у рамки різноманітних класифікацій та визначень.

Так само і з подіями Помаранчевої революції. Можна означити їх простими словами. Мовляв, це була «революція зомбованих». Але це не скаже нам нічого суттєвого. Й мудрого теж. Можна сказати: революція породила небачене піднесення народного духу. І в цих словах важко буде знайти щось значущіше за підозрілий патос. Можна, натомість, пошукати глибші та змістовніші знаки та символи для визначень. Можна також спробувати розповісти кілька історій про помаранчеве світло між головами орла.

1

Перша оповідка буде про врятоване село. Це одна з популярних (і регулярних) історій. Вона проста й своєю простотою завжди приваблювала голлівудівських кіношників.

Зміст її такий: селище тероризують бандити, селяни наймають загін професійних бійців і ті дають бандитам прочухана. Більшість із найманців теж гине у бою, селяни повертаються до звичного життя й не відчувають вдячності. «Сім самураїв» Куросави, «Чудова сімка» Джона Еліота Стерджиса, «Червона ріка» Говарда Гоукса, «Дика банда» Самюєля Пекинпа, «Вовки Калії» Стівена Кінґа, «За дещицю баксів» Серджіо Леоне — великі притчі про врятоване село. Про подолання безвиході. Про спасіння.

Також це історія найманців. Людей, що йшли своїми заплутаними стежками і зупинилися аби підзаробити. Варіанти: спокусити сільську красуню, вициганити у місцевих чудодійний амулет, перепочити від грандіозних битв за грандіозну владу у сусідній країні чи у сусідньому світі. Зупинка має зворотний (дещо метафізичний) бік — село в очікуванні нападу стає передпокоєм пекла, «сірим інферно». І в тому передпокої найманцям затишніше, аніж селянам. Адже найманці — завше є мешканцями передпокоїв. Їх ніколи не назовуть героями і не пустять перепочити до вітальні. У них брудні чоботи і немиті руки. Руки, які робили зло. Після них у кімнатах залишиться запах неспокою.