Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 17

«Цей варіант ще складніший за перший. Яка правда через ускладнення?»

«Я не хочу, — сказав М., — вдаватися до банальності і приносити тобі чистий аркуш паперу».

Солтис безнайдійно махнув рукою. Наступного тижня вони не бачились.

Через вісім днів Солтис зустрів учня М. на вулиці. Він привітав його, але М. не відповів на вітання. Коли М. відійшов на десять кроків, Солтис сказав:

«Гаряче і через триста років є гарячим».

М. обернувся, підбіг до вчителя і вибачився.

З

Через кілька років Солтис розповів цей випадок достойному майстру однієї з балканських лож. Майстер довго сміявся, а потім сказав:

«Як ти знаєш, при піднятті у 26 градус випробовуваного залишають один на один з оголеною „жрицею Істини“. Нещодавно ми піднімали у градус Князя Милосердя дуже побожного брата. Поки він слухав про містерії планет, все було добре. Але коли до нього притулилася гола Істина, його вхопили дрижаки. А прутень встав, посинів і не падав. Здоровенна така штукенція. Божий дар. Він хоче натягнути штани, а не може. Плакав бідний. Так наша „жриця“ підійшла до нього і щось прошепотіла на вухо. Все відразу прийшло до норми. Ми потім питали сестру, що вона йому таке сказала. Вона довго не хотіла розповідати. А потім зізналася. Вона сказала йому: „Я там холодна як жаба.“».

«Або як Всесвіт», — сказав Солтис і посвячені випили ракії.

Череп довбуша й зелені діти

Найактивніший період наукової діяльності галицького краєзнавця, філателіста й метафізика Мирослава-Любарта Левицького (у деяких біографів, що писали пізньої радянської та ранньої олігархічної доби — Любарта Вінцентовича Левинського, +1924 р.) припав, як відомо, на першу декаду XX століття. Сучасник Франка, старший товариш Василя Стефаника, Амвросія Гапусяка і ребе Земекіса, він присвятив своє життя пошукам доказів межово-прадавнього походження українських племен, що населяють край між Карпатами і Збручем.

Ідея «найпрадавнішого походження галичан» (далі — НПГ) виникла в Любарта Вінцентовича, як подейкують історики Галичини, зимовим вечором 1897 року під час відвідин популярної у ті часи колиби близ Заболотова, де майбутній класик галицького краєзнавства, маючи настрій, вживав різні напої. Після чергового вживання він раптом усвідомив несамовиту — немовби навмисно, пророчо і доленосно підкреслену вищими несплячими силами — потворність навколишнього веселого люду. Саме в цей мент Любарт Вінцентович зрозумів, що ці некрасиві питущі люди, ці власники відстовбурчених вух, прилиплих до перенісся маленьких очисьок, квадратових щелеп, могутніх надбрівних валів і пірамідальних потилиць є прямими нащадкам найдавніших мешканців Євразії.

Один з біографів Левицького наполягає на тому, що невдовзі перед цим НПГ-прозрінням краєзнавець в товаристві вільнодумного ребе Земекіса читав німецький науковий часопис, навіть не стільки читав, адже знав німецьку вельми недосконало, але роздивлявся малюнки, на яких зображені були кроманьйонці, неандертальці та інші викопні примати, й слухав коментарі ребе до цих зображень, витримані у радикальному дарвінівському дусі, притаманному тій модерній добі.