Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 16
Володимир Єшкілєв
Брат Олександр від тих слів знітився й приклав руку до серця на знак братської згоди та упокорення перед істиною вищого градусу. Наглядаючий полегшено й голосно засміявся. Він підвівся з повним келихом золотавої «біхерівки» і проголосив тост: «За тих котів, які вчасно нявкають».
Вже у зворотному потягу старий розенкройцер розслабився і сказав учням: «Називання — найтяжча робота для містика. Зі ста придуманих назв дев'яносто дев'ять народжуються мертвими. І тільки одна живою. Для того, хто постійно ходить вагітний назвами та іменами, це надзвичайно важке випробування». А потім додав:
«А які тепер дурні коти поробилися, брацця! Ну просто жах».
Гаряче і зимне
1
Серед усіх дзенівських притч «Залізної флояри» старий розенкройцер Солтис найбільше вподобав коан «Сутність Дзу-міна». В класичному переказі Генро цей коан виглядає так:
«Дзуй-ень, думаючи, що він вже чогось досяг в дзені, зовсім молодим ченцем залишив монастир Дзу-міна і відправився мандрувати Китаєм. Коли через багато років він відвідав монастир, його старий вчитель спитав: „Скажи мені, у чому є сутність буддизму?“ Дзуй-ень відповів: „Якщо хмара не висить над горою, світло місяця борознить хвилі озера“. Дзу-мін гнівно подивився на свого колишнього учня: „Ти став старим, Дзуй. Твоє волосся посивіло, твої зуби повипадали, а в тебе все ще ось таке уявлення про дзен? Як ти тоді зможеш запобігти народженню та смерті?“
Сльози вкрили обличчя Дзуй-еня і він низько схилив голову. Через кілька хвилин він спитав: „Поясніть мені, будь ласка, у чому сутність буддизму?“ „Якщо хмара не висить над горою, — відповів вчитель, — світло місяця борознить хвилі озера“. Перш, аніж вчитель промовив ці слова, Дзуй-ень став просвітленим».
2
Учень Солтиса брат М. написав притчу, ретельно стилізовану під стародавні дзенівські коани. У цій притчі старий монах помирає під час статевого акту, його тіло стає трупом, холоне. Але повсталий прутень залишається гарячим, твердим і пурпуровим ще тридцять років після смерті. Вся ця історія закінчувалася віршем:
Прочитавши притчу і вірш брата М., Солтис залишився незадоволеним.
«Що це за монах, який у поважному віці втішається сексом? Що це за дивовижний прутень? І чому тридцять років, а не триста, до прикладу?» — питав він брата М. Той, на своє виправдання, навів декілька історій з традицій Шаоліня та Північних Скель, в яких оповідалося про любовні пригоди просвітлених вчителів дзена та лідерів монастирських громад. Але вчитель продовжував ремствувати.
«Блаженні вбогі духом, — сказав учень М., — але що робити мені, людині з чутливою душею та розвиненим інтелектом?»
«Набувати вбогості», — роздратовано промимрив Солтис і залишив учня насамоті.
Через добу учень М. приніс Солтисові новий варіант притчі. На папері він намалював товсте чоловіче причандалля і підписав: «Світ вичерпався».
Солтис скептично подивився на малюнок і напис. Він сказав:
