Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 30

По телевізору в підсумковому випуску новин показали бородатих арабів, що несли на руках мертву дитину й кричали: «Аллагу екбер!» Вєролюб не здригнувся на своїй канапі. Спокійно дивився і був щасливий, що перебуває не там, де вбивають людських дітей. Якби був там, може, і він би кричав. Точно не дивився б на таке спокійно і не вигадував виправдання для вбивства дітей.

Здається, то був уже початок літа, коли Ґоран прочитав у газеті список переможців лотереї. «Полковнику, не хвилюйся, квартира в Сараєві нам не дісталася!» — розшукав його, коли той пив ранкову каву в «Панорамі». «Я навіть і не сподівався, нема вже більше тих Тітових лотерей, де переможці не були відомі наперед», — відповів Бакрач. «Так, але ти ледве викрутився! Другий приз, сімейна подорож до Греції».

Він пхнув йому під носа і білет, і газету: нехай старий сам усе добре перевірить і порівняє номери. Бакрач замовив напої для цілого кафе — на щастя, на терасі готелю було не більше п’яти-шести людей — змусив Ґорана випити чарку, а потім і другу, ракії, тішився так, наче Греція мала всім, як часто висловлюються футболісти, «забезпечити існування» до кінця життя.

Першого серпня двоє молодих із дітьми поїдуть до Греції, а старий гарнесенько собі відпочине. Так сказала Дівна, просто щоб упередити всі його страхи. Але насправді такої необхідності не було. Бакрачу тих десять днів самотності здавалися привабливими, як дитині, яку батьки вперше залишають удома саму. Він трохи працюватиме коло бджіл — з Белграда йому якраз прийде «Книга про матку», перший переклад капітальної французької праці з бджолярства, якого він чекав п’ятнадцять років, майстер Вукан зробить для нього два нові вулики… Роботи буде по горло. Хоча річ не тільки в роботі та бджолах, а ще менше в тому, що йому діти набридли чи, боронь Боже, внуки втомили. Бакрача тішило дещо інше.

Після того, як у п’ятнадцять років він покинув рідний дім і вирушив на навчання, він більше ніколи, на жодну ніч, не залишався сам. У дев’ятнадцять він одружився, і вони жили зі старими батьками Міліци у квартирі на тридцять квадратних метрів, і возили їх за собою всюди, куди його переводило командування, і завжди їх селили у квартирку на тридцять квадратів. Старий Крсо Абрамович помер за десять років такого життя, а Міліцина мати Роза прожила іще п’ять.