Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 266

Те, чого хотів досягнути мертвим куванням Мехмед Скадранин, не сталося. Замість розгорітися у серцях людей, їхня віра всохла на пекучому грецькому сонці, стала сіллю на язиці й піднебінні, сіллю у горлянці й у шлунку, сіллю, що роз’їдає людські тіла, але не дає їм зогнити. Причина була в тому, що він сам давно вже втратив віру і не сподівався ані раю, ані райських гурій; до того ж не думав, що Бог особливо переймається світом, який створив. Навіть якщо й дивиться на когось, то про нього вже точно забув. Якби не було так, Мехмед не розділився б на двох окремих людей. Один плаває на кораблі, прислухається до вітрів і питає в моря ласки, а другий стоїть на березі озера і спостерігає за життям, у якому його нема. Перший усе знає, а другий відчуває.

У підручниках написано, що сьомого дня місяця жовтня року 1571-го зійшлися два найпотужніші військові флоти в історії Середземномор’я. На боці Священної ліги в битві брали участь 232 галери, 44 000 моряків і 28 000 солдатів, у той час як турецькі сили складалися з 232 галер, 6 галіотів, 50 000 моряків і 25 000 солдатів. Вони зустрілися при Лепанто, що за чотири століття по тому називатиметься Навпактос, а в битві загинуло чи потонуло 40 000 людей під Аллаговим та 10 000 під Господнім знаменами. Турки втратили 200, а християни тільки 15 галер, з чого можна зробити висновок, що результат битви був відомий майже заздалегідь. Вирізнялися геніальною морською стратегією венеційські, іспанські, ба навіть деякі далматинські капітани, винятковою була й солдатська доблесть, і готовність в ім’я Христове назавжди покласти край турецькому пануванню на морі. Останнє, безумовно, вдалося. Чотири століття по тому ніхто на згадку про Туреччину й турків не думає про море й моряків.

Однак результати битви при Лепанто не були аж такими однозначними, як стверджують історики, західні так само, як і східні, та й на основі статистики смертей і рідкісних свідоцтв уцілілих не можна зробити висновку про те, що відбувалося при Лепанто, але й, ще важливіше — що відбувалося до того, як одні й другі допливли до місця, де вступили в бій. Тож немає свідчень ні про шторми, які супроводжували Алі-пашу впродовж усього шляху, через які він іще до початку битви втратив десяток галер, ані — що значно важливіше — про сили, віру і впевненість у собі. Він програв свою битву, ще й не припливши під Лепанто, але про це ніде й ні від кого нема жодного слова, бо для імені Мехмеда Скадаранина, чоловіка, що знав усі вітри краще, ніж будь-коли будь-який смертний знав слова Одкровення Господнього, не було місця в історичних книгах. Не було його через марнославство Алі-паші, але й — більше таки через це — через події та обставини, що вислизають з раціонального розуміння життя і світу, тому їх заведено пильно уникати в будь-якій історії.