Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 18

Ресул вижив, бо весь час ховався в Йилдуза за спиною. А Йилдуз стріляв, поки були набої, знімав із мертвих шаблі й кинджали, рубав і різав на всі боки, і просувався вперед швидше за інших. Щоразу, як озирався чи робив крок назад, він наштовхувався на Ресула, і в нього не залишалося іншого виходу, ніж продиратися вперед. Коли не боїшся болю, легше пильнувати, щоб тебе не вбили. І Йилдузова воєнна майстерність так вразила всіх, хто пліч-о-пліч із ним, а найчастіше — за спиною в нього бився, що він здобув несподівану славу у війську.

У наступні дні вже не було лихослів’я і насмішок. І дружили вже не тільки боснійці з боснійцями, арнаути з арнаутами, турки з турками — всі між собою змішалися й розмовляли, і видно було, яка дивна та наша імперія, із сотні мов та звичаїв складена, аж люди між собою часто й самими поглядами порозумітися не можуть. А щойно це помітиш — тобі воно вже не муляє, і раптом милим зробився тобі той чорний місирець, і той кульгавий солунець із урікливими очима став тобі таким навдивовижу близьким, що ти б залюбки розповів йому, який сніданок із жінчиних рук любиш найбільше. Такі моменти рідко трапляються і тривають коротко. Після битви, землетрусу чи повені чоловіки поводяться як рідні брати, чи, точніше, як тітки-сусідки, що сходяться до одного столу тісто на пироги місити.

А Йилдуз із Ресулом не могли і в очі один одному подивитись. Увечері вкладалися на двох протилежних кінцях табору, а як один вмивався в потоці — другий не підходив, поки перший не закінчить, а як біля вогнища зав’язувалася розмова, кожен з них сидів зі свого боку й не промовляв ні слова, поки всі інші не розходилися. Йилдуз ножем зчищав кору зі шматка дерева, підібраного мимоходом, а Расул ховався десь і справляв усі п’ять щоденних намазів. Хоча вони були в дорозі, а подорожній звільняється від цього обов’язку, — він єдиний з усього війська молився кожен призначений раз.

Вони старалися бути чужими один для одного, а такі зусилля завжди марні. У Йилдуза почали ширшати стегна, застібки на грудях ледве не лускали, а волосся росло — шапку могло б підняти. Для інших він не змінився, лишився героєм битви, достойним пошани, але для нього змінилося все. Коли бачив своє обличчя на поверхні води чи в чиїхось зіницях — бачив жінку. А коли краєм ока зауважував Ресулову фігуру, солодкість розливалася його тілом, і стегна знову ширшали, застібки тріщали, а одна золота нитка десь і лускала.

Творячи світ, Бог створив три види розумних істот. Інсана, або ж людину, створив із землі недосконалою і слабкою, але тільки людина — міст поміж добром і злом. Джинів створив із полум’я, і тому джини невидимі. Але як вогонь може і гріти, і пекти, так і серед джинів є добрі, а є й лихі. Ангелів створив зі світла, і вони завжди добрі й Богу вірні. Ібліс також був джином, але таким лихим і зухвалим, що Бог прокляв його й назвав шайтаном. Ібліс — це спокусник, Ібліс — це коханець людських душ. Скликання дахіри — небезпечна річ, бо нелегко відділити добрих джинів від лихих, а з невмілими закликачами, бува, стається так, що на дахіру до них приходить сам шайтан.