Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 13

Зразу після дванадцяти років дівчатка стають жінками, і надходить час, коли їм треба покриватися, бо ж сором і гріх, якщо на них дивляться чоловічі очі. Сестри вже ходили в хустках і туркотіли з хлопцями, коли ніхто їх не бачив, аж тут надійшла і Йилдузина черга. «Хочеш бути як вони?» — запитав Абдулрахман Шишко свою восьму дочку, але вона його не зрозуміла. «А як же інакше, коли не як вони?» — «А так, що ніхто й ніколи не дізнається, що ти жінка, ти ніколи не вийдеш заміж, ніколи не задивлятимешся на хлопця і житимеш так, як живуть чоловіки».

Більше за все на світі хотів, щоб Йилдуза погодилась, але боявся їй наказувати. Не так Бога боявся, як власної дитини. Якщо зробить її нещасною, це буде найбільше лихо з усіх лих, які батько здатен заподіяти.

Але Йилдузі сподобалася перспектива відрізнятися від сестер і до таємниці, яку носила в собі, додати ще одну, цього разу більшу та спокусливішу. Вона дивитиметься на людей таких, якими вони є, а її всі бачитимуть такою, якою вона не є насправді.

Мати плакала, наче в неї помирала дитина, батько ж сказав: відсьогодні ти вже не Йилдуза, а Йилдуз, — тоді взяв ножиці й бритву і підстриг її як хлопця. На неї вдягли суконні шальвари й сорочку і так випустили з дому. Сусідам на початку було трохи дивно, звідки це в цирульника Шишка раптом узявся син, але той подив тривав недовго. У голодні й жорстокі часи, — а такими є всякий час, коли довго нема війни, тож влада надумує, що вороги її серед народу, — люди припиняють перейматися чужими справами, і, замість видивлятися, з чого б це ще подивуватись, шукають звичайного і повсякденного. Живеш собі й нікого ні в чому не підозрюєш у надії, що й інші тебе не запідозрять.

Йилдуза, яку надалі годилося б називати Йилдузом, цілковито вжилась у свою нову роль. Ходила по-чоловічому, голос у неї погрубшав, тому батько невдовзі віддав її до кравця Саліха Прци навчатися ремесла. Воно давалося їй добре, не бракувало сили рукам і вправності пальцям, і вийшов би з неї добрий кравчик, якби світ знову не перевернувся догори дриґом. На північних кордонах імперії громадилися руські війська, ходили чутки, що в москаля закрутилося в голові од ладану, от він і намірився зі Стамбула зробити Константинополь. Хай скільки сараєвці поняття про ці справи не мали, і хай які насмішки викликали ці вісті в Стамбулі, в обох містах здогадувалися, що надходять часи війни. Одні знову розважатимуться, а інші знову гинутимуть заради їхньої слави.

Але й султан уже більше не був молодий, щоб цілими днями розважатися і сміятися.

Абдулрахманові Шишку пітьма застелила очі, запаморочилося йому в голові і зробилося млосно, коли він збагнув, що Йилдуз муситиме піти тим шляхом, з якого він сам дивом повернувся. Якщо взагалі повернувся і якщо поверненням можна вважати вдивляння у світ очима, які бачили найгірше зло, і пестощі руками, які забруднив кров’ю в ніч свого найбільшого страху. Хаджира плакала і цілими днями повторювала одну-єдину свою материнську молитву: «Ох, доню моя, що ж тебе тато сином зробив, щоб ти в мене молодою загинула, хай Аллаг пошле блискавку і спалить москаля!».