Читать «Ігри долі» онлайн - страница 25

— Так!

— Тоді приступимо. Шановні присутні! Перше випробування. Воно буде коштувати п’ять кроків до під’їзду. Так от запитання: якого кольору очі нареченої?

— Небесно- голубого, а коли вона сердиться стають темнішими, наче грозова хмара.

— Ого! Наш наречений у душі ще й художник. Аплодисменти! Відповідь правильна. Ступай п’ять кроків.

Ніколас зі свідком попрямували на відведену їм відстань.

— Запитання друге: як ти думаєш, яка мить вашого знайомства найбільше запам’яталася нашій наречені?

Ніколас трохи подумав і промовив:

— Мить, коли ми були удвох під зоряним небом, і я зробив їй пропозицію.

— Нічого собі! — вигукнув тамада. — Відповідь правильна. Ступай ще шість кроків.

Ніколас так і зробив. За ним і свідок.

— Запитання третє: що для нашої нареченої найважливіше в житті? Три слова.

— Любов! Дружба! Вірність!

— Молодець! — вигукнув тамада. — Одна лише поправка: замість вірності — віра. Але ми зараховуємо відповідь як правильну. Аплодисменти нашому молодому. Чому не чути аплодисментів?

Усі гості дружно зааплодували нареченому, який у супроводі свого свідка уже ступали сім кроків.

— Питання четверте: уже про твою майбутню тещу.

У дворі почувся сміх, адже для українців після кумів і сала — це улюблена тема для анекдотів. І всім хотілося почути каверзне питання тамади.

— Скільки у тещі повинно бути зубів?

Нік здивувався запитанню, але промовив:

— Мабуть, 32.

Тамада, чоловік років 50, із сивуватим волоссям і розумними очима по-батьківськи обняв нареченого і промовив:

— Неправильно, мій хлопчику. На жаль, неправильно. Повинно бути два зуба: один, щоб болів, а другий, щоб зятеві пиво відкривати.

Весь двір завівся реготом. Лише Нік і його свідок не могли збагнути у чому суть. Наречений зрозумів, що над ним кепкують, але не зрозумів жарт.

Бачачи розгубленість Ніка, тамада вирішив його підбадьорити і ввести в курс справи. Він не тутешній і не збагнув українського гумору.

— Розумієш, хлопчино, це такий анекдот. Я розумію, що ти не зобов’язаний знати всі українські анекдоти, але договір є договір. Підійди до столу і заплати за свою помилку, а то ти так завівся з правильними відповідями, що ми без оплати лишилися б.

Аж тепер Нік усе зрозумів. Підійшов до столу і виклав 1000 доларів. Усі аж ахнули. Потім поклав ще 100 і промовив:

— Це вам доплата за те, що вдалося мене здивувати і так розвеселити гостей.

Тепер сам тамада остовпів. Таке з ним було вперше. І зараз над його виразом обличчя сміялися гості.

Прийшовши до тями, тамада продовжив:

— І нарешті п’яте запитання:…

Але п’ятого запитання наша героїня вже не почула. Вона вже відійшла від відчиненого вікна і схвильовано чекала на прихід свого майбутнього чоловіка.

Лише, ніби, здалека, чувся веселий сміх, аплодисменти і тихенький шум у дверях.

І ось перед нею у всій красі постав її Нік. «Чорний колір так йому личить», — думала вона.

А Ніколас Харт, напевне, вперше в житті онімів від захвату. Він не міг відвести погляду від прекрасного створіння, яке бачив перед собою.