Читать «Ігри долі» онлайн - страница 24

— Не кричи, — буркнув свідок. — Ще кілька секунд…. От і усе.

Він все ретельно розправив і відійшов полюбуватися своїм творінням.

— Шик! — тільки промовив і задоволено посміхнувся.

— Ой, ледь не забув… Квітка. Має бути квітка. Куди вона поділася? — розгублено мовив. — А- а! Знайшлася…. Останній штрих, — додав друг Ніка і прикріпив квітку білої лілії нареченому на кишеньку фрака.

— Красень, — не стримався і промовив дружба.

— Годі робити мені компліменти. Побережи свою красномовність для подруги нареченої. Кажуть: вона ще з тим характером, — сказав Нік і щиро розсміявся.

— І не з такими норовливими давав собі раду. Після нашого ближчого знайомства, вони ставали слухняними й покірними. І ця не буде винятком, — захищав себе друг.

— Тільки дивись мені, не заставляй мене червоніти через тебе, — знову Ніколас жартував над своїм другом.

Знаючи його, був упевнений, що зайвого він нічого собі не дозволить. Але якщо його другові подобалася якась дівчина, він «гори зверне», але затягне її в ліжко. Навіть не так, вона сама туди стрибне. Чогось бажаючи, він міг бути дуже переконливим і грати на чужих слабкостях.

Задоволений побаченим у дзеркалі, Нік перевірив, чи на місці обручки. Переконавшись, що вони у кишені, перекинувся ще кількома словами з другом. Засигналив у дворі лімузин. Ще раз усе ретально перевіривши, вони попрямували до машини.

Організатори весілля постаралися на славу. Білий лімузин, начищений до блиску, потопав у квітах. По боках височіли різнокольорові надуті кульки.

Ніколас Харт сів у лімузин, а з ним і його свідок. Машина рушила у напрямку будинку нареченої.

Церемонія весілля в Україні вкрай відрізнялася від церемонії в інших країнах, в тому числі й США. Там наречені зустрічаються біля вівтаря церкви або біля розкладених на столі документів в РАГСі. А тут на Україні наречений зі своєю свитою повинен їхати до нареченої. Там викуповувати у її близьких, а потім всі разом їдуть до РАГСу і до церкви на вінчання. Дивна традиція, але слід її дотримуватися, адже ти тут живеш, і твоя майбутня дружина — українка.

Під’їжджаючи до будинку Ані, водій лімузину нестримно сигналив, даючи знати, що вони уже близько.

Будинок нареченої видно уже здалеку. Знову організатори постаралися — і веселка надутих кульок та різноманітних квітів виднілися на похмуро-сірому фасаду будинку. Кругом снувалися люди. Де-не-де з-поміж них виднілися репортери.

З’явилися батьки Ані і ще хтось з їхніх родичів, як зрозумів Нік. Винесли стіл. На столі була ікона, хліб і сіль. Турботливий староста тримав у руці пляшку горілки, а старостіна закуску. Тамада повів церемонію викупу з традиційними питаннями: що цей молодик тут робить? Чи не заблудився часом?

Коли усміхнений Ніколас сказав, що не заблудився і що прийшов по свою майбутню дружину, тамада знову промовив:

— Не так то просто, молодий чоловіче, отримати такий скарб. Якщо пам’ятаєте казку про Сплячу красуню, то там принц пройшов певні випробування, щоб зірвати поцілунок принцеси. Тому я пропоную також нашому нареченому пройти певні випробування. Якщо ти, — звернувся він до Ніка, — без помилок пройдеш, то отримаєш свою «принцесу», якщо ж ти будеш помилятися, будеш змушений платити за свої помилки. Ти згідний?