Читать «Ігри долі» онлайн - страница 19

Підкреслені чорним кольором тіней і туші голубі очі та червоною помадою маленькі повні губи неймовірно пасували до її бліденького обличчя, яке ще більше поблідло від переживань і недоспаних ночей, та це ніхто не помічав, адже вона вся аж світилася від щастя, опинившись у обіймах Ніколаса Харта. Він на неї діяв як заспокійливе, і через кілька хвилин вона вже весело «щебетала» з людьми, до яких з Ніком підходила, щоб познайомитися.

Куранти великого антикварного годинника, який стояв в одному із кутків зали, пробив 21.00 год. — час, коли мала початися урочиста частина вечора.

Ніколас з Анною підійшли до столу, який занесли в центр зали. На ньому стояв макет готелю, відкриття якого відбувалося сьогодні. Спереді міні-готелю були прикріплені два невеликі стовпці, до яких була прикріплена стрічка, яку потрібно було перерізати — це символ початку чогось нового, в даному випадку відкриття його більшого брата-близнюка.

Нік взяв ножиці, які йому піднесли, взяв Анну за руку і поклав поверх своєї руки. Аня в шоці подивилася на Ніколаса і помахала головою в знак протесту, але Нік ласкаво усміхнувся і у свою чергу махнув головою, даючи знати, що так потрібно. Анна вже не суперечила, і вони обоє перерізали стрічку під аплодисменти гостей і звуків феєрверку. Коли все стихло, заграв вальс, забрали стіл з макетом, і Ніколас Харт запросив свою помічницю до танцю. Взяли з них приклад і інші гості вечора, і невдовзі зала перетворилася на феєрію кольорів і обличь.

Покружлявши трохи в танці, Нік з Анною вийшли на тересу погуляти та відпочити від шуму. Проходячи алеєю між зеленою травою, вони щось тихенько говорили і весело сміялися. Вечір був по-літньому теплий, але не задушливий, повний місяць красувався на зоряному небі, легкий вітер приносив запахи різних квітів, які росли на невеличких клумбах, змішував їх, а вони, в свою чергу, дурманили закоханих, якими і є наші герої.

Ніколас повів Анну у віддалений куток парку, який знаходився на території готелю, де розташувалася лавочка для відпочинку. Вони присіли на неї, і Ніколас взяв руки Анни у свої і почав розмову:

— Дякую за чудове свято, яке ти влаштувала. Я навіть не сумнівався, що в тебе вийде, і не треба було так нервувати.

— Тобі легко говорити, — виправдовувалася Анна, — ти на мої тендітні плечі «поклав» такий тягар — організувати прийом.

— Пробач, я не знав, що тобі це було важко, — сумно мовив Ніколас.

— Та ні. Мені не важко було, я просто пожартувала, не такі в мене і тендітні плечі, — сміючись сказала Анна, — насправді я переживала, щоб тобі сподобалося, ти ж вклав стільки сили в цей готель, а я не хотіла все зіпсувати, тому я цілий тиждень була знервованою.

— Це точно, — усміхаючись, відповів Нік, — хоч до тебе й не підходи.

— «Але добре те, що закінчується добре», — оптимістично зауважила Анна, — ти так не думаєш?… Нік?