Читать «Ігри долі» онлайн - страница 18

Для розваги публіки буде запрошений оркестр, у виконанні якого звучатимуть мелодії для танців, як класичних, так і більш сучасних. А за вечерею гостей будуть розважати жонглери, фокусники та неймовірно гнучкі танцюристи.

І от настала довгожданна година, гості зібралися в розкішному залі готелю, де все віяло давниною і сьогоденням, де все «кричало»: «Милуйтеся мною, бо я найкращий чи найкраща в своєму роді». Цій красі позаздрив би будь-який королівський палац, хоча на цей готель було потрачено багато зусиль і грошей, але результат був того вартий.

Зроблена в античному стилі, але з деякими сучасними доповненнями зала, цього вечора була схожа на феєрверк: всюди палали вогні яскравим світлом, на дамах виблискувало коштовне каміння, на чоловіках до блиску начищене взуття.

Офіціанти не встигали розносити напої, а кухарі готувати закуски. Зала була переповнена, здавалося, тут зібралося півміста, весь бомонд Трускавця, ніхто не хотів пропустити нагоди побувати першими в готелі, щоб потім мати, про що говорити.

Та серед гостей ми не бачимо організатора цього свята — Анну. Вона щось доволі затрималася. Ніколас все частіше почав дивитися на годинник. Він майже з усіма встиг привітатися, а її все не видно. Скоро має початися урочиста частина з традиційним перерізанням стрічки і він хотів, щоб Аня в цей урочистий момент була разом з ним. Ще раз поглянувши на годинник, Нік надумав піти її шукати, але це вже стало не потрібно. Ступивши тільки крок в сторону сходів, його здивувало затишшя. Він обернувся і побачив, що всі погляди спрямовані в бік сходів, і, глянувши на них, він побачив дівчину, яка повільно і схвильовано спускалася в зал. Вона виглядала божественно: висока, довгонога, худорлява красуня у вечірній сукні червоного кольору. Здивування і захоплення читалися на обличчях всіх присутніх, ніхто не міг здогадатися, хто ця дівчина, тільки єдина людина в цій залі знала напевне — це Анна і цією людиною був Ніколас Харт, йому підказало серце, яке з її приходом почало шалено битися.

Ніколас підійшов до сходів, став у їх підніжжі і подав руку Анні. Вона поклала свою руку у його, і на обох обличчях з'явилася усмішка, у Анни вона вийшла трошки знервованою, у Ніколаса — ця усмішка символізувала задоволення, задоволення побаченим.

Червоний колір був їй до лиця, а покрій сукні підкреслював її струнку фігуру. Підібране догори темне волосся, підколене брошкою з камінцями червоного кольору, давало змогу милуватися тендітною білою шийкою, на якій примостилося елегантне кольє з невеликим рубіном посередині, який тримався на золотому ланцюжку. Подарунок Ніка, який Аня не хотіла приймати, але все-таки поступилася його наполегливості. Він міг і хотів би подарувати Ані всі діаманти світу, але вона виявилася маленькою гордячкою, яка не приймала дорогих подарунків. Які зусилля потрібно було затратити, щоб Аня погодилася прийняти цей малий рубін, і йому було страшно навіть уявити, що б було, як би це був діамант. Але все-таки Нік сьогодні ризикнув, але про це пізніше.