Читать «Ігри долі» онлайн - страница 146

Уже завтра їхні серця нарешті знайдуть спокій. Будуть битися в унісон з другими половинками. Уже завтра… Як це близько й одночасно далеко. Здається, тільки кілька годин перетинає цей рубіж, але ж є сотні хвилин, мільйони секунд, які треба пережити насамоті.

Аня повернулася в свою кімнату. Збирати речі не потрібно, бо вони й так залишалися в валізах. Та й речей було небагато. Лише найнеобхідніше. Їй не хотілося брати з колишнього життя нічого. Але й залишати також не хотілося. Це досить дорогий дизайнерський одяг, і залишати його для того, щоб його одягала інша жінка, просто неправильно. Тому якось напередодні свого від’їзду, вона його упакувала і виставила на розпродаж. Виручені гроші вона вислала у найближчі сирітські будинки. Діткам, яким менше всього повезло у цьому світі. Хоч комусь буде користь від її шмоток.

Ніч… Чому ночі такі довгі? Коли ти спиш, то не помічаєш, як пролітає час. Коли повертаєшся з одного боку на інший бік, намагаєшся тим самим впіймати блукаючий десь у темряві сон. Але чомусь він ніяк не піддається на ніякі умовляння і стоїть осторонь від твоїх благань.

І скільки б Аня не твердила собі, що потрібно спати, ніяк не могла заснути. Тривога й острах не покидали її. Хоча й лунали у голові заспокійливі думки, та все це не приносило такого бажаного спокою.

Як усе відбудеться? Чи захоче Андрій знову бачити її поруч себе? Що Марія скаже на її ініціативу? Чи не розіб’є це їм серце?

Хто вона така, що захотіла «бавитися» чужими долями?

Ой, як багато ще запитань. Але ж як вона не могла вчинити по — іншому, коли дві закохані душі блукають наодинці, шукаючи спокою. Але його немає і не буде. Дві половинки серця повинні бути разом, лише тоді вони будуть битися в унісон, лише тоді вони знайдуть свій спокій і щастя.

Ще трохи, ще зовсім трохи …

Аня увімкнула світло і глянула на годинник. Лише третя година. Приречено сіла на ліжко і обхопила руками своє обличчя. Потім швидко підхопилася і попрямувала у ванну кімнату.

«Все одно не засну. Можливо, гаряча ванна допоможе мені трохи заспокоїтися».

Дівчина увімкнула кран і гаряча вода стала наповняти ванну.

Аня зняла халат. Зняла і нічну сорочку. Стояла вона навпрти дзеркала, наче мавка лісова. Довге волосся трохи прикривало її наготу. Але не сховало правильний рельєф її тіла і спокусливі форми.

Дівчина торкнулася води. Надто гаряча. Зараз додасться ще трохи холодної води і буде як раз.

Вода накрила тіло молодої жінки. Тихенький звук задоволення злетів з її уст, коли відчула, як вода омила її тіло. Ніжний аромат ванілі оповив кімнату.

Повна ейфорія.

Аня розслабилася. Вода поступово забирала її втому і тривоги. Стало легше не лише тілу, але й душі. Тепер на неї дивилося відображення уже іншої людини.

Аня одягнула халат і попрямувала до кімнати. Там сіла навпроти дзеркала і стала розчісувати свої довгі коси. Рух за рухом. Згори донизу, поки волосся не лягло рівними смугами на її плечі.

«Все-таки вода творить чудеса», — подумала вона, дивлячись на своє відображення. Втому з її обличчя як рукою зняло. На неї дивилося відображення молодої й дуже красивої жінки. Шкіра сяяла здоров’ям і свіжістю. Лише зрадницька блідість обличчя видавала істинні почуття — почуття тривоги і переживань. Але це ніяк не зашкодило її образу. Ледь сумні очі вказували на те, що ця дівчина багато пережила за своє ще коротке життя. Ця дорослість виразу її очей не надто гармонійно поєднувався з її молодим личком. Але часто життя заставляє дорослішати людину не по роках.