Читать «Ігри долі» онлайн - страница 142

«Потрібно йти звідси і то негайно.

Аня підхопилася з ліжка, на якому сиділа й роздумувала. Відкрила шафу. Дістала валізу й почала туди впихати одяг й інші речі.

Без наявних на то причин полилися сльози. Але як знати, що без причини…

Дівчина присіла на дорогу. Та швиденько підхопилася.

«Я і так задовго тут затрималася, і нічого доброго це не принесло», — сказала сама до себе, остаточно опановуючи себе.

Глянула востаннє в дзеркало й швиденько відвела погляд. Нічого хорошого вона там не побачила. На неї дивилася грішна жінка з опухлими від сліз очима. Це як дивитися на душу. А кому не соромно прямо дивитися в очі своїй душі, якщо ти так перед нею завинила.

Аня тихенько спустилася сходами. Зайшла в кабінет Ніка. Він рідко коли був зачинений. На столі лежали документи на розлучення. Останній їхній варіант. Дівчина без найменшого сумніву поставила підписи. Забрала додаток, в якому були її права на власність готелю. Там уже стояв підпис Ніка, але документ мав право на існування лише за тих умов, коли їхнє подружжя визнають не дійсним. А це станеться незабаром.

Покинувши кабінет, Аня мала бажання попрощатися з мешканцями будинку. Але зважаючи на те, що уже була досить пізня година, більшість уже спали. Залишилася тільки охорона. Ярослав згодився підвести її до найближчого готелю. Отже, попрощаються вони уже там. А з іншим, якого майже не знала, обмінялися рукопожаттям й посмішками.

Прощатися з господарями Аня не змогла. Вони були зайняті виясненням стосунків. По крайній мірі, так думала вона. Проходячи повз кімнату Ніка, дівчина чула голоси тонами вище, ніж при інших обставинах. Та й так буде краще. Незважаючи на все, жінка піде по-англійськи: гордо й не порощавщись.

Вона вийшла в ніч. Темрява окутала її. Щось символічне бачила у цьому Аня.

«Хоч би це нічого поганого не пророчило».

Але вмить перестала так думати, коли побачила, як з неба одна за одною затанцювали біленькі пухнасті сніжинки. Дівчина простягнула руку. Кілька маленьких їх вмостилися на її долоні, але вмить розтаяли.

Щось наче прокинулося в Ані, щось дитяче і таке миле. Дівчина розсміялася і стала кружляти, підставляючи обличчя для поцілунків сніжинок.

Ярослав, який їхав позаду Ані, також зупинився, дивлячись на це дивне дійство, й сам посміхався.

Його господиня була хорошою, навіть дуже. Її бракуватиме. Шкода, що так склалися обставини. Але що робиться, то робиться накраще. Все- таки їй буде краще без Ніколаса Харта. Він недостойний такої дружини, як Анна. Та й мало хто достойний. Він також. У цієї дівчини є все для того, щоб стати хорошою дружиною. Вона майже ідеал, до якого йому ніколи не дібратися. Та й не варто, навіть пробувати. Її серце уже зайняте. Вона кохає іншого. «От пощастило йому».