Читать «Ігри долі» онлайн - страница 141

«Ніколас! Таня! Не тримайте на мене зла. Що сталося, те сталося. Ніхто в цьому не винен. (Аня приховала той факт, що Ніколас із самого початку знав, що станеться і цього добивався. Але ранити Таню вона не хотіла. Минуле хай залишиться в минулому, треба вміти прощати). Живіть спокійно, я вас більше не потурбую.

В обід приходив адвокат. Залишив новий варіант документів на розлучення. Вони у тебе в кабінеті. Я уже їх підписала, так що черга за тобою. Отже, відтепер ми розлучені, тому не тримай на мене зла, і я постараюся також.

Вибачайте, що не попрощалася, так буде краще для нас всіх. Я не хотіла бути об’єктом ненависті. Пробачте, що так сталося. Ну що ж … Прощавайте. Всього вам доброго.

P.S.: Документи на Гранд готель у мене. Я повертаюся додому.

Сказати, що Ніку шкода, це не сказати нічого. Аж тепер він остаточно втратив її. Але найпарадоксальнішим у даній ситуації є те, що вони б мали просити у неї пробачення, а не навпаки. Невже можна пробачити те, що вони намагалися її вбити? Виходить, що можна, але на це здатна тільки така людина, як Аня. Він не зміг би, та й за Таню він не ручається. Схоже, вона не тямить себе від радості.

Натомість та, хто заслуговує бути щасливою, зараз десь блукає в темноті, караючи себе за те, у в чому не винна.

Інколи навіть такі люди, як Ніколас Харт, здатні проявляти співчуття, жаліти про скояне. Але, зазвичай, уже запізно до них приходить відчуття того, що вони когось скривдили. Та це не завадило Ніку, дивлячись у вікно мовчки, і щиро побажати своїй колишній дружині знайти того чоловіка, який буде її заслуговувати і цінувати.

«Бажаю щастя», — подумки побажав він Ані.

Рішення піти негайно було спонтанним. Але найбільш правильним на думку Ані. Все вже готово, усе узгоджено, нічого більше тут залишатися, псувати життя собі й іншим. А ще постійне нагадування про її ганебне падіння. Хоча вони з Ніком ще рахуються подружжям, і нічого аморального тут не має, але то тільки формальність. Вона зрадила. Зрадила себе. Зрадила Андрія. А в додачу, ще й Таня дізналася. З одного боку, для неї це був урок. Хай знає, як то болить, коли тебе зраджують. Вона відчувала довго це на своїй шкірі. Але, з іншого, їй було шкода дівчини. Такого й ворогу не не побажаєш. Та щоб це не було, вона ще більше розпалить вогонь ненависті між ними. Ще й Нік знову сюди приходив. Хто його просив? Що на нього найшло? На що сподівався? Повернути час неможливо, та й не дуже хочеться ставати на ті ж самі граблі.

«А хто тобі сказав, що Ніколас хотів, щоб ти продовжувала залишатися його дружиною? Хіба він щось таке казав? Хоча б натякав? Ні! Він тебе використав і хотів користуватися доти, доки не набридне. А ти, наївна, подумала…. Бідолашна….»

Жорстока правда боляче ранила. Не те, щоб Аня хотіла бути з Ніком, ні. Вона кохає Андрія і ніколи не проміняє його на такого ницого покидька, як Ніколас. Можливо, якісь почуття все-таки лишилися, як-не-як вона його любила. Але надто боляче він ранив її. Якщо людина хоче вбити іншу, це вже факт, що вона їй байдужа, непотрібна. А те, що між ними сталося минулої ночі, — це тільки основний інстинкт. І все, більше нічого. Хоча від цього не стало легше.