Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 94

Мюллер скінчив переговори із замовником і повернувся до Клубічка.

— А ви знаєте чи бодай здогадуєтесь, що то за «Чорна зоря»?

Мюллер стенув плечима:

— Мені відомо тільки те, що Салач ту копію пильно вивчав. Бачте, у Загребі в них був дешифрувальний відділ, і Салач мав про це деяке уявлення. З його натяків я зрозумів, що шифри він все-таки розгадав, але користі від них не було ніякої — вони містили поняття, яких він не тямив. Пощастило зрозуміти лише деякі слова — приміром, ракета, пальне, а от формул осягнути не зміг!.. Проте знав, що в його руках — цінні документи… Що було далі — то це вже суцільна психологія. Як я вам уже казав, Салач вирішив довіритися своїй дружині. Я про неї не знаю нічого, та він кілька разів прохопився, що вона скупа, навіть скнара. Про це зрештою свідчить хоча б те, що він так бідував, коли їй напевне було до снаги йому допомогти. Бідолаха один час терпів таку скруту, що мусив продати свою бібліотеку. А бібліотека ця була неабияка, містила, либонь, усю античну літературу в чеських перекладах. Наскільки мені відомо, він залишив тільки одну-однісіньку книжку. Та й ту зрештою подарував колишній дружині, як востаннє зустрілися в Жегушицях.

Клубічко згадав, що Ліда справді привезла з Жегушиць якусь книжку античної поезії, котрою дуже захоплювалась і часто з неї читала вірші. Чи не була це та книжка, з якої Ліда списала «роль» і везла до Брно? Він вибачився перед паном Мюллером і поїхав на пошту, звідки телефонував Костові, щоб переглянув у бібліотеці Салачової античну літературу й передав до празької криміналки всі позначені місця в незнайомій книжці, починаючи від слів: «К.: О, то не він, твоя правда. Ти знаєш…» — і кінчаючи: «мій» з голоду пада». Зв'язався з криміналкою і звелів, щоб передали Костову відповідь, а сюди прислали оперативну групу. Відтак повернувся до пана Мюллера. Чоловік із турновського відділення, якого він залишив стерегти директора, сказав, що той із своєї кімнати не виходив і ні з ким не розмовляв. Мюллер складав колекцію.

— Я вам довго не набридатиму, пане директор. Можливо, це остання прикрість, зв'язана з вашим колишнім компаньйоном. Ви б її не мали, якби Салач про свою знахідку заявив куди слід хоча б тоді, коли помітив, що за ним стежать.

— Він мав це зробити, — погодився Мюллер, — я б на його місці так і зробив.

Клубічко замислено подивився на Мюллера. Авжеж, типовий директор школи старого гарту, трохи педантичний, з добродушними блакитними очима, що сльозавили від старості. «Ти б так, мабуть, і зробив, гадаю, тебе треба викреслити із списку підозрілих, дарма що я не уявляю, кого поставлю па твоє місце…»