Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 36

Соумар похитував головою:

— Цілком вас розумію. Такий випадок! Але якщо йдеться, як я здогадуюсь, про те, щоб я її розбудив, то нічого з цього не вийде, хоча мені вас і щиро жаль. По-перше, з лікарського погляду: з нею стався б жахливий шок, і за це лікареві потім довелося б суворо відповідати; по-друге, ви не почули б від неї нічого путнього, бо вона задурманена. Якщо ви наполягатимете, щоб я її збудив, то принесіть письмовий наказ згори. Чому? Бо існує правило, що після такого наркотика треба чекати, поки хворий прокинеться сам. Здавалося, Соумар тепер охоче попрощався б із Трампусом, але той не рухався. На столику перед ним лежала мармурова голівка дорослої людини завбільшки з кулак, і він дивився на неї теж, як задурманений. Окремі частини черепа й мозку були пронумеровані. Він узяв голівку в руки і вдавав, наче розглядає.

— Це мені подарувала Ліда, — мовив Соумар. — Учора, коли прийшла по довідку. Вона інколи робить своїм приятелям такі подарунки. Не дуже часто. Наскільки я її знаю, однієї чудової днини вона забере це назад.

Трампус не звернув на його слова ніякої уваги і сказав:

— Я прийшов побалакати з вами.

— Вам потрібна лікарська порада? То я мушу вас записати, а ви — заплатити гроші,— засміявся Соумар. — Розказуйте, серденько, що з вами?

Трампус похитав головою:

— Я ж вам уже сказав, що прийшов заради пані Салачової. Просто хоч гвалт кричи. Стільки всяких подій, а я ніяк не можу підібрати ключа.

— Ви, певно, гадаєте знайти його в мене? — спитав Соумар. — Ключа тут ви, звичайно, не знайдете, але я прислужуся вам, як тільки зможу. Лишень боюся, що багато я не знаю. Власне, знаю зовсім мало. Візьмімо з самого початку. Вчора, приблизно о пів на десяту, я саме зібрався йти до клініки, коли сюди влетіла Ліда: «Напишіть довідку, що я не можу ввечері грати». Я міг це виконати з чистим сумлінням, бо стан її справді був кепський. Одержавши довідку, вона зажадала зробити їй підкріпну ін'єкцію. Я намішав вітаміну В і покликав сестру. Поки вони були отам за ширмою, я курив. Коли Ліда вийшла, я помітив, що вона стурбована більше, ніж у найкритичніші для неї дні.

— От ми й дійшли до суті справи, — перебив його Трампус— Ви здогадуєтесь, що її так стурбувало?

Соумар хвилю пильно дивився на співрозмовника, відтак забрав мармурову голівку, поставив її на стіл і хитнув головою:

— Напередодні ввечері я бачив її в концерті. Паленічек грав Дебюссі, і я блаженно спав. Нараз мене розбудила тиша—наді мною стояла Ліда. Сміючись, вона сказала, що це задорогий сон. Чого, мовляв, я ходжу в концерти? Щоб виспатися? «Ні,—відповів я, — того, що я старий парубок». — «Однаково, — відказала вона, — якби ви оженилися, то знов-таки мусили б ходити в концерти задля своєї дружини». Так ми розмовляли аж до кінця антракту. Я хотів одвезти її додому, але вона з кимось щезла. Вернуся до суті: учора ввечері не було помітно, що з нею щось діється. — Соумар хвилю помовчав. — Але цілком можливо, вона прокинеться ще ввечері. Може, через десять годин вона й розкаже вам, що то було.