Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 20

— Свята правда, заковика лише в тому, що Салачова вважає це своєю особистою справою і не збирається кликати нас на поміч. Отже, спробуємо розплутати все без неї. Завдяки щасливому, випадкові в наших руках опинилася річ, навколо якої все крутиться, — оці аркуші. Салачова мчить до Праги (сподіваючись, певно, що забула їх там), однак вона й гадки не має, хто ними заволодів. Мусила припустити, що це Барбаросса. Але той ось-ось дасть їй зрозуміти, що не він щасливий володар. Невдовзі ситуація зміниться, і то так, що Ліда хоч-не-хоч гукне нас на допомогу. Отож нам не лишається нічого іншого, як чекати. І, здається, недовго. Але перед цим ми повинні з'ясувати, з ким Ліда останнім часом зустрічалася, крім тих, кого я вже знаю і хто аж ніяк не може бути замішаний у цій справі.

— Тут ще є дещо, — буркнув Зденек. — Артеміда.

— Що з нею? — жваво спитав Клубічко. — Зустрічаєшся з нею тайкома від жінки?

— В парку Жегушицького замку є чи принаймні була статуя богині Артеміди. Тут же, навколо озерця, де ота плакуча верба, що на акварелі, стояло ще з півдесятка інших пісковикових статуй, обгризених зубами часу.

— Такі мотиви любив Шеллі,— зазначив Клубічко.

— Будь ласка, дайте вже спокій грецькій літературі,— спалахнув Трампус.

— Даю, даю, тільки Шеллі був англієць і жив не в Греції, як його колега Байрон, а в Італії, де й помер. Утопився. Сталося це в Генуезькій затоці. Ірландець Джойс, між іншим, твердить, що смерть утопленика найлегша.

Трампус сердито подивився на свого колегу:

— Усі ті статуї витесав Брокофф. Я не знаюся на міфології, але моя дружина казала, що це зображення Артеміди.

— Цё вельми цікаво, — вигукнув Клубічко. — Але скільки тих богинь у старих замках!

— Однак тільки про цю ми можемо сказати, що її знала Салачова. Як мені відомо, вона саме в Жегушицях зустрілася на тройцю зі своїм колишнім чоловіком. Отже, бачила ту Артеміду.

Клубічко замислився.

— Ти, мабуть, не знаєш, — мовив він за хвилю, — що Салач студіював античну літературу. Напевно, не знаєш і того, що в Жегушицях він дав Ліді якийсь переклад зі старогрецької літератури. Ліда була від тих віршів у захваті і читала їх мені. Однак я при читанні віршів буваю неуважний і, крім того, тоді думав про одну складну справу, — тож слухав її краєчком вуха. Але тепер мені здається, що там ішлося про Артеміду. — За мить додав: — Ану гляну, як тут… — 1 раптом радісно вигукнув: — Здеиеку, це, мабуть, справді гарна думка… така гарна, що я мусив би тобі в нагороду доручити важкий випадок.

— Ловлю вас на слові,— одказав Трампус. — Доручіть мені цей випадок.

— Це виключено, — жваво вигукнув Клубічко, — за нього я повинен узятися сам: Ліда — моя приятелька.

— Саме через те ви можете припуститися помилок; лікар теж ніколи не оперує своїх рідних.

Клубічко, хвилю поміркувавши, мовив:

— Хай буде по-твоєму, доручаю це тобі.

— Тільки чесно, — застеріг його Трампус. — Щоб не вийшло так: обіцянка — цяцянка, я начебто розплутуватиму справу, а сам весь час думатиму, що ви крадькома позираєте…