Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 19

— Ти що-небудь уторопав?

Трампус знизав плечима:

— Я, з вашої ласки, детектив, а не філолог, і все, що вивчив з римської літератури, давно забув.

— Гадаю, це з грецької,— Зауважив Клубічко. — Я дочитаю, лишилося зовсім мало.

М.: Люба, ти мусила вволити волю його.

К.: Авжеж, але хвиля була непідхожа.

Бачиш, служниця Бітата молола в дворі…

Вдень і вночі тільки до нас вона ходить,

наші жорна дере, аж іскри летять.

Бо ж нагострити — варт чотири оболи.

М.: А як же цей Кердон, кохана Коррітто,

втрапив до тебе? Прошу, лишень не бреши!

К. (розгублено):

Кондата-кожум'яки жона Артеміда

мою адресу дала й послала сюди.

М.: Зна всі новини вона, Артеміда,

й звідницю Фалію в тім переплюне!

До Артеміди іти мушу по мові твоїй;

може, дізнаюсь хоч там, хто такий Кердон.

Люба Коррітто, бувай! Треба додому,

знаєш, «мій» з голоду пада…

— Це все, — змучено мовив Клубічко, складаючи аркуші.— Кілька рядків невідомого грецького поета… власне, це ніяка не роль.

— З усього цього я второпав стільки ж, як і ви… чи, може, під цією нісенітницею написано щось справжнє симпатичним чорнилом? — зауважив Трампус.

— Не думаю, — заперечив Клубічко, падаючи на ліжко. — Такі детективні реквізити в житті трапляються дуже рідко. Але, звісно, ми спробуємо все, що зможемо. Тільки спершу я подбаю про безпеку паперів. Якщо хочеш спокійно виспатися, то не тримай їх тут. Зараз викличу поліцейську машину і подамся в тутешню криміналку. Сурмитимемо всю дорогу, як пожежники. Сфотографуємо, а тоді надішлемо до Праги.

— Я поїду з вами! — вигукнув Трампус.

— Ні, ти поїдеш за мною. І знаєш що побачиш? По дорозі, недалеко від готелю, до моєї машини прилипне інша. Перед криміналкою мій похвостач розчаровано поїде далі, і якщо в цей час світитиме ліхтар, ти побачиш, що в ній сидить — хто б ти думав? — наш любий Тихий.

— Можливо. А якщо буде хтось інший, дозволяєте його затримати?

— Ні, але дозволяю їхати за ним і дізнатися, де він зупиниться. Я певен, що то буде Тихий.

Коли десь за дві години Клубічко виходив з відділення, до нього підійшов Трампус.

— Ви мали рацію, — сказав він, — то був Тихий. Його везла якась жінка. Все ще залишаєте його на волі?

— Погано ти мене знаєш, юначе! Авжеж, залишаю. Ніякого тайнопису ми не виявили. Папір чистісінький, як лілея. — Клубічко засміявся. — У нас є фахівці на всі руки, але буде комедія, як я дам нашим мудрагелям оці папірці, аби з'ясували, що воно таке. Втім, не виключено, що нам допоможе випадок — ця прихильна звідниця, котра розплутала вже стільки драм і фарсів.

— А Салачова? — спитав Трампус. — Чи не здається вам, що настав час, коли ми повинні її взяти?

— То бери, даю тобі на це повну волю. Власне, що сталося? Лишень те, що хтось відірвав у моєму портфелі замок. Чи винна у цьому вона? Примчала, як навіжена, до Брно. Шукає аркуші з віршами. Який параграф до цього годиться? Посади її за це на десять років! Хтось послав їй якусь мазанину. Як ти його за це покараєш?

— Але ж ви самі переконані, що Салачовій загрожує небезпека і що хтось від неї чогось хоче, а вона відчайдушно опирається,